Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

А ось ще: 10 січня 1942 року Ставка Верховного Головнокомандування розіслала командувачам фронтів і армій директиву про способи ведення так званого «артилерійського наступу». Дивно, але вранці того ж дня радянські війська на річці Ламі, явно ще не отримавши цієї директиви і не маючи часу з нею ознайомитися, вже успішно здійснили так званий артилерійський наступ. Причому досить успішно. Свідчить маршал артилерії Г. Е. Передельський: «Початок організації артилерійського наступу в тому вигляді, як передбачався директивою, був покладений у наступі 20-ї армії на річці Ламі в січні 1942 року». («ВИЖ» 1976 № 11 стр. 13)

Ось, нарешті, ці війська названі на ім’я. Не якісь там безіменні. Це 20-а армія Західного фронту. А хто командувач 20-ї армії? Відкриваємо Радянську Військову Енциклопедію. Том 3. Стор. 104. Перераховано одинадцять генералів, які послідовно командували 20-ю армією в роки війни. Перші п'ять - генерал-лейтенанти: Ф. Н. Ремезов (червень-липень 1941), П. А. Курочкін (липень-серпень 1941), М. Ф. Лукін (серпень-вересень 1941), Ф. А. Єршаков (вересень -жовтень 1941), М. А. Рейтер (березень-вересень 1942)...

Стоп! Нас цікавлять бої 20-ї армії на річці Ламі в січні 1942 року. Але енциклопедія повідомляє, що з жовтня 1941 року по березень 1942 року 20-й армією ніхто не командував. Дива на річці Ламі творилися без командирської участі. Попередня сторінка енциклопедії повідомляє: «20-а армія зосередилася на північ від Москви і була передана Західному фронту. У грудні у складі військ правого крила фронту брала участь у Клинсько-Сонячногірській наступальній операції 1941 року, в ході якої у взаємодії з 16, 30 і 1-ю ударною арміями завдала поразки 3 і 4-й танковим групам противника, відкинула їх на захід на 90-100 кілометрів на рубіж річки Лама, Руза і звільнивши велику кількість населених пунктів, у тому числі Волоколамськ. У січні 1942 року війська 20-ї армії ударом на Волоколамськ - Шаховська прорвали завчасно підготовлену оборону противника на рубежі річки Лама і, переслідуючи відступаючого противника, до кінця січня вийшли в район на північний схід від Гжатська. Цей наступ збагатив радянське оперативне мистецтво досвідом масування сил і засобів на головному напрямку і вмілого їх застосування в зимових умовах. (СВЕ. Том 3, стор 103.) Далі - в тому ж дусі.

Так от, у всіх цих боях, які збагатили радянське оперативне мистецтво, у 20-ї армії був командувач. Звання його - генерал-майор. Звали його Власов Андрій Андрійович. За бої на річці Ламі він отримав звання генерал-лейтенанта і вищу державну нагороду - орден Леніна. Поруч з Власовом діяли армії Рокосовського і Говорова. Рокосовський і Говоров згодом стали Маршалами Радянського Союзу. Проте ні Рокосовського, ні Говорова не ставили в приклад. Вони діяли добре і навіть - дуже добре. Але в приклад ставили Власова. Бо він діяв краще за двох майбутніх маршалів.

Якби доля склалась інакше - йому б командувати парадом Перемоги. Власов був куди більш тямущим командиром, ніж Рокосовський і Говоров.

Над Власовом, Рокосовським і Говоровом стояв Жуков. Можна припустити, що порятунок Москви і всі дива на річці Ламі були організовані за наказом Жукова. Але тоді виникає питання, чому Жуков довів до блискучої досконалості мистецтво одного тільки Власова? Чому забув про Рокосовського, Говорова та інших командувачів арміями Західного фронту? І доводиться визнати, що блискучі операції 20-ї армії на річці Ламі були організовані Власовом без участі Жукова, а можливо - і всупереч Жукову.

І в народний епос не потрапив ні Жуков, ні Говоров, ні Рокосовський. Над країною гриміла слава Власова. Про нього народ складав пісні:

А потім доля склалася так, що ім'я Власова наказали забути і викреслити. Викреслили. А куди ж подіти славу рятівника Москви?

І вирішили славу спасителя переписати на Жукова.

У грудні 1941 року Червона Армія погнала німецькі війська з-під Москви. У зв'язку з контрнаступом радянських військ ходить ось яка історія. Захопившись успіхом, Сталін зажадав від усіх радянських військ переходу в наступ одночасно на всіх напрямках.

І це було помилкою.

А мудрий Жуков рекомендував Сталіну по всьому фронту німців не гнати, а зосередити всі сили на Московському стратегічному напрямку. Німці наносили удар на Москву, тут у них найкращі війська. Тут у них головне угруповання. Тут у них майже всі танки. І всі без пального. Ось по цьому центральному замерзаючому угрупованню і вдарити! Розгромимо найкращі війська на найголовнішому напрямку, з рештою потім легко розправитися буде. Самі побіжать! А наступати відразу на всіх фронтах - це ніби як ганятися за чотирма зайцями або бити ворога розчепіреними пальцями. Краще в кулак сили зібрати, та вдарити в одному місці, але міцно! Інакше даремно сили розтратимо, і ворога не розгромимо, і до весни всі стратегічні резерви розтратимо. Так усе в мемуарах Жукова і розписано. Все просто і ясно: не можна було наступати скрізь відразу. Не можна. І крапка!