Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Наступний щабель кар'єри: Жуков - командир 4-ї кавалерійської дивізії. «С. М. Будьонний згадував, як Жуков вступав у командування кавдивізією і як надмірно суворо обіцяв навести в ній порядок». («ВИЖ» 1992 № 1 стор. 76) Сам Семен Михайлович Будьонний дуже часто «підносив у морду». Не соромився. На цей рахунок є достатньо свідчень. І, ясна річ, бив він не солдат. Він бив командирів. Але стиль Жукова навіть для Будьонного був неприйнятний.

В атестацію Жукова командувач військами Білоруського військового округу комкор М. П. Ковальов вписує звичні слова: «Мали місце випадки грубості в поводженні з підлеглими, за що по партійній лінії т. Жуков має догану». (Маршалы Советского Союза. Москва. Любимая книга . 1996. С. 35)

Маршал Радянського Союзу Єременко Андрій Іванович у січні 1943 року - генерал-лейтенант, командувач Сталінградського фронту. Запис у щоденнику від 19 січня 1943 року: «Жуков, цей узурпатор і грубіян, ставився до мене дуже погано, просто не по-людськи. Він усіх топтав на своєму шляху... Я з товаришем Жуковом уже працював, знаю його як облупленого. Це людина страшна і недалека. Вищої марки кар'єрист». («ВИЖ» № 5, 1994, стор. 19)

Маршал Радянського Союзу М. В. Захаров: «Створилася досить напружена обстановка. В цих умовах координатор дій 1-го і 2-го Українських фронтів Маршал Радянського Союзу Жуков не зумів організувати достатньо чіткої взаємодії військ, які відбивали натиск ворога, і був відкликаний Ставкою в Москву.» («Красная Звезда», 11 лютого 1964)

Ці слова маршала Захарова підтверджує телеграма Сталіна: «Повинен зазначити Вам, що я поклав на Вас завдання координувати дії 1-го і 2-го Українських фронтів, а між тим з сьогоднішньої вашої доповіді видно, що, незважаючи на всю гостроту становища, Ви недостатньо обізнані з обстановкою: Вам невідомо про зайняття противником Хильки і Нова-Буда; Ви не знаєте рішення Конєва про використання 5 гв. кк і танкового корпусу Ротмістрова з метою ліквідації прориву противника...»

Тут мова не про якісь села, зайняті німцями. Це один з найбільш драматичних моментів війни. У лютому 1944 року на правому березі Дніпра два радянські фронти замкнули кільце оточення навколо потужного угруповання німецьких військ. Завдання німецького командування - вирватися з оточення. Завдання радянського командування протилежне - не дозволити противнику вирватися. Але там, у районі битви, два радянські фронти, два штаби, два командувачі - генерал армії І. С. Конєв та генерал армії Н. Ф. Ватутін. Кожен бачить ситуацію зі своєї дзвіниці, кожен приймає своє рішення. Координувати дії двох фронтів з Москви надзвичайно важко. Обстановка змінюється стрімко. У штабах фронтів кожне повідомлення треба підготувати, зашифрувати, відправити в Москву, там його треба розшифрувати, оцінити, прийняти рішення, зашифрувати, відправити. Поки його розшифровують, обстановка в корені міняється, і наказ Москви вже не відповідає новій обстановці. Сталін не може покинути Москву. В нього не тільки на правому березі Дніпра проблеми. Тому в район битви Сталін посилає свого заступника Жукова. Два фронти підпорядковані Жукову і роблять те, що він накаже. І ось настає найважливіший момент битви: противник починає прорив. Сталін у Москві про це знає. Сталін знає, що прорив німецького оточеного угруповання йде успішно. Сталін знає, на якій ділянці прориваються німецькі дивізії. А Жуков, який знаходиться в районі бойових дій, нічого цього не знає і шле Сталіну повідомлення про те, що нічого серйозного не відбувається.

Звернемо увагу на дивне у сталінській телеграмі.

5-й гвардійський кавалерійський корпус Сталін називає за номером, а танковий корпус Ротмістрова - не за номером, а на прізвище командира. Чому? Тому, що навіть у шифрованих телеграмах речі не називали своїми іменами. Часто використовувалися обороти типу: «утримувати відоме вам місто», «вийти на рубіж відомої вам річки» і т. д. Замість прізвищ вищого командного складу використовувалися псевдоніми. Наприклад, «Васильєв» - це маршал Василевський. Легко розгадати? Ні, не легко. Псевдоніми часто і безсистемно змінювалися. Сьогодні «Васильєв» - це маршал Василевський, а завтра «Васильєв» - це Сталін. Вчора «Константинов» - це маршал Жуков. Сьогодні «Константинов» - це маршал Рокосовський. А завтра Жуков буде працювати під псевдонімом «Юр'єв», Рокосовський - «Костін», а Сталін - «Іванов».

З цією ж метою змінювалися і назви найважливіших з’єднань. У лютому 1944 року Сталін говорить про «танковий корпус Ротмістрова». Але в Червоній Армії вже рівно рік такого корпусу не було, а була 5-та гвардійська танкова армія Ротмістрова. Павло Олексійович Ротмістров - улюбленець Сталіна. У лютому 1943 року він - генерал-лейтенант танкових військ. У лютому 1944 року, в момент, про який іде мова, Ротмістров уже маршал бронетанкових військ. Сталін не говорить в шифровці, що введена в бій 5-а гвардійська танкова армія маршала бронетанкових військ Ротмістрова. Щоб знизити звучання, Сталін говорить про «танковий корпус Ротмістрова». Хто знає, про що мова, зрозуміє.