Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Можемо опуститися і нижче. Генерал-лейтенант Вадіс Олександр Анатолійович, начальник Управління контррозвідки СМЕРШ Групи радянських окупаційних військ у Німеччині доповідав по команді в серпні 1945 року: «Жуків грубий і зарозумілий, випинає свої заслуги, на дорогах плакати "Слава маршалу Жукову" (Б. Соколов. Невідомий Жуков : портрет без ретуші. Мінськ. Радіола-плюс. 2000. С. 538)

Чи не здається вам, що всі, хто знали Жукова особисто, повторюють одні й ті ж фрази?

Свідчень я набрав багато. Якщо їх публікувати, то так до самого кінця книжки ми й будемо читати тільки цитати про бездарного унтера Пришибєєва в маршальських погонах.

Якщо ми не віримо генералісимусу, маршалам, генералам і адміралам, послухаємо солдатів. У солдатів для Жукова одне визначення: м'ясник.

Мордобій у генеральському середовищі і на всіх нижчих рівнях Червоної Армії був поширений так само широко, як крадіжки та пияцтво. Ось секретар ЦК ВКП (б) Білорусії Гапенко восени 1941 року призначений членом Військової ради 13-ї армії Брянського фронту. Він направив Сталіну телеграму про те, як командувач Брянського фронту генерал-лейтенант А. І. Єременко вчив військову раду 13-ї армії. В телеграмі згаданий генерал-лейтенант М. Г. Єфремов - заступник командувача Брянського фронту. «Єременко, не спитавши ні про що, почав дорікати військовій раді в боягузтві і зраді Батьківщини. На мої зауваження, що кидати такі важкі звинувачення не слід, Єременко кинувся на мене з кулаками і кілька разів ударив по обличчю, погрожуючи розстрілом. Я заявив, що розстріляти він може, але принижувати гідність комуніста, депутата Верховної Ради не має права. Тоді Єременко вийняв маузер, але втручання Єфремова завадило йому зробити постріл. Після цього він став погрожувати Єфремову. Протягом усієї цієї потворної сцени Єременко істерично вигукував лайки, дещо охолонувши, Єременко став хвалитися, що він нібито зі схвалення Сталіна побив кількох командирів, а одному розбив голову.» («ВИЖ», 1993, № 3 стор 24. Посилання на Архів Президента РФ, фонд 73, опис 1, справа 84, аркуші 30-31)

Якщо генерал-лейтенант, командувач фронту, може набити морду секретарю Центрального Комітету Комуністичної партії Білорусії, члену військової ради 13-ї армії, якщо може погрожувати своєму заступнику, який теж генерал-лейтенант, то що він може зробити з яким-небудь генерал-майором , який командує всього лише дивізією або корпусом? Він може зробити все, що захоче. На нижчих ланках відбувалося те ж саме. Якщо командир корпусу набив морду командиру дивізії, то битий командир дивізії викликав до себе командирів полків і зривав злість на них. З самого верху мордобій опускався до самих низів.

До цього треба додати, що за побиття члена військової ради 13-ї армії, як і за безліч подібних витівок, Єременко покарань не поніс. Він залишався командувачем Брянського фронту. Після поранення він командував 4-ю ударною армією, після повторного поранення - Сталінградським фронтом. Після першого поранення Єременко до кінця життя кульгав. На фронті він ходив з палицею, на яку спирався, і якою дробив голови невгодним. Проте за рівнем звірства Єременко не міг змагатися з Жуковом. На тлі Жукова Єременко вважався поступливим командиром, навіть м'яким.

Добре відомо, що Жуков підлеглих офіцерів бив вельми рідко. Траплялося іноді: кого рукавичкою по фізіономії, кого - кулаком у зуби. Але, повторюю, таке рідко траплялося. Навіщо бити офіцера? Жуков офіцерів не бив, він їх убивав. Жуковський мордобій поширювався не на офіцерів, а, в основному, на генералів. Ось їх він бив багато і часто. З насолодою. Іноді Жуков, як ланцюговий пес, кидався й на маршалів.

Свідок режисер Григорій Чухрай: «Я на якийсь час відволікся. Раптом якийсь шум. Озираюся і стовпію: Жуков і Конєв вчепилися один в одного і трясуть за груди. Ми кинулися їх розбороняти.» («Красная Звезда» 19.9.1995)

Я б не здивувався, побачивши двох радянських генералів, які в пристойному товаристві один одному морди б'ють. Справа звична. Але от щоб маршали... Берлін брали два фронти: 1-й Білоруський та 1-й Український. Жуков і Конєв. Після війни зчепилися маршали-визволителі, та не в словесній сутичці, а як прийнято: за груди. О, маршальські звичаї!

Нашим маршалам у шпани вчитися треба. Шпана себе так не веде. Наша шпана етики дотримується. Двоє - в бійку, а третій крикне: «обнюхайтесь!» І якщо без мордобою в громадському місці все одно не обійтися, то один другому пропонує: нумо вийдемо! А маршали, з Жукова починаючи, тільки що - і по мордах. Прямо в громадському місці, серед генералів, героїв, академіків і народних артистів. Ні б одному маршалу відкликати іншого маршала у службовий кабінет, та там і вмазати в око! А потім - у щелепу! Завалити і топтати ногами!