Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Жуков на посаду головного військового радника Сталіна не підходив. Його нездатність до розумової праці була помічена давно. Ще в листопаді 1930 року К. К. Рокосовський вписав в атестацію Жукова вбивчі слова: «На штабну та викладацьку роботу призначеним бути не може - органічно її ненавидить.» («ВИЖ» 1990 № 5 стор 22) Штаб - це мозок. Полк без штабу - дурний полк. І дивізія теж. І корпус. І армія. І фронт. У штаб стікаються всі відомості про свої війська, про сусідів і вищі інстанції, про противника, про постачання всім необхідним для життя і бою, про місцевість, погоду, і багато іншого. У штабах вся ця інформація аналізується і на основі оцінки обстановки приймаються рішення. Якщо в характеристиці командира записано, що він ненавидить штабну та викладацьку роботу, то цим сказано: він не звик і не здатний думати. Командир, який ненавидить штабну роботу, це приблизно те ж саме, що шахіст, який любить рухати фігури, не роздумуючи. Це слідчий, який не здатний зіставити факти й вибудувати докази в логічний ланцюг, зате вельми мастак вибивати зуби та ламати ребра. Це хірург, який із задоволенням відрізає всякі штуки в животі пацієнта, не вникаючи, навіщо це потрібно. Це грізний директор атомної електростанції, який на всіх кричить і всім погрожує, але нічого не розуміє в цих мудрованих схемах і формулах.

Про те, що Жуков ніколи не був і не міг бути військовим радником Сталіна каже простий факт: «теоретична спадщина Жукова» не існує. За 43 роки служби в армії «найбільший військовий мислитель» не написав жодного рядка, який можна було б віднести до розряду теоретичних досліджень.

З 43 років служби в армії його сумарний досвід служби у штабах - півроку. Жуков був начальником Генерального штабу з січня 1941 року. Під його проводом йшла підготовка до війни. Жуковська діяльність на цій посаді обернулася для нашого народу найстрашнішою поразкою і найтяжчими жертвами у всій світовій історії. Зрозуміло, мислитель такого масштабу Сталіну в Москві був не потрібен.

Сталін обрав собі в помічники Василевського. Вибір правильний. Залишилося прилаштувати дев'ять інших маршалів. А в Москві з працевлаштуванням туго.

У Сталіна було тільки одне рішення, єдине - відправити дев'ять маршалів командувати військовими округами Радянського Союзу і підкореними державами Європи.

Рокосовського Сталін відправив до Польщі.

Ворошилова - в Угорщину.

Толбухіна - в Болгарію. Потім Толбухін командував Закавказьким військовим округом.

Конєв - в Австрії. Потім Конєв, пройшовши ряд посад, командував Прикарпатським військовим округом.

Говоров — Ленінградським.

Тимошенко командував послідовно Барановицьким, Білоруським, Південно-Уральським і знову Білоруським округом аж до 1960 року.

Мерецков послідовно командував Приморським, Московським, Біломорським і Північним військовими округами.

Малиновський - Забайкальським, потім — Далекосхідним.

Жукова Сталін поставив на найголовнішу підкорену країну - на Німеччину: наводь порядок!

Як завжди Жуков з виконанням своїх обов'язків не впорався. Потрібно припинити неподобства у військах, а Жуков не вмів.

Проблема полягала в тому, що радянський солдат-визволитель у Німеччині вважав своїм правом і обов'язком робити все, що йому подобається. Я мщу, - примовляв радянський визволитель, ґвалтуючи неповнолітніх.

Наші солдати дійсно мстилися німцям за все, що ті вчинили в Радянському Союзі. Поведінка радянського солдата в Німеччині після війни - це вилив люті шляхетної. Однак не забудемо нюанси. В 1945 році солдати й офіцери Червоної Армії вели себе в Берліні та в інших німецьких містах так, як поводились у Львові в 1939 році, в Ризі, Вільнюсі, Таллінні, Каунасі - в 1940 році. Наші визволителі в Польщі грабували, вбивали, ґвалтували. Під прикриттям Червоної Армії наші компетентні органи вели війну на винищення найсміливіших, найталановитіших, найсильніших і найтямущіших людей в окупованих країнах. Кому й за що вони мстились у «визволеній» Польщі в 1939 році? 1940 року розграбуванню й національному приниженню були піддані Естонія, Литва, Латвія, Буковина, Бесарабія. Наші в окупованих країнах вели себе ніяк не краще, ніж гітлерівці. І якщо гітлерівці потім погуляли по нашій землі, то чи не час поставити запитання: звідки вони взялися? Чи не час згадати, хто привів Гітлера до влади? Чи не час дати відповідь на питання: хто й навіщо готував німецьких танкістів у Казані, льотчиків - у Липецьку, артилеристів і хіміків у Саратові? Після Першої світової війни розгромлена Німеччина втратила право мати підводні човни, бомбардувальники, танки, важку артилерію. Хто й навіщо дозволив німецьким конструкторам проектувати танки й підводні човни в Ленінграді? Хто пустив конструкторів фірми Юнкерс у Філі?