Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Хто конкретно в державі цим питанням займатися повинен? Міністерство оборони. Особисто міністр, всі його заступники, начальник Генерального штабу.

А хто півстоліття цим займався? Ніхто.

Про Жукова комуністи придумали багато легенд. Ось дві з них:

1. Солдати-фронтовики до повного божевілля любили Жукова.

2. Жуков до повного божевілля любив солдатів-фронтовиків.

Така, мовляв, була взаємна любов.

Тут не заперечиш. Однак потрібне уточнення: любитель солдатів товариш Жуков себе все ж любив трохи більше, ніж усіх фронтовиків разом узятих. Про себе улюбленого подбав, - після війни незаконно повісив на себе ще одну Золоту Зірку, яких і так вішати нікуди. Але він не згадав про мільйони солдатів, які нагороджені законно, але через жуковське нехлюйство нагород не отримали.

І ніхто фронтовиками в нашій батьківщині не займався. Нікому до них справи немає. Питання пошуку нагороджених на державному рівні взагалі ніхто не піднімав. Лежать нагороди купами, ящиками, штабелями - хай лежать. Вони каші не просять. Так вони й лежали, поки всі фронтовики не перевелися. Вони і зараз лежать. За моїми розрахунками, на початок нового тисячоліття, - близько вісімдесяти тон орденів і медалей. Більше третини цієї ваги - бронза: медалі за Ленінград, Сталінград, Варшаву, Будапешт, Кенігсберг. Більше половини загальної ваги - срібло: медалі «За відвагу» і «За бойові заслуги», ордени Червоного Прапора і Червоної Зірки, Вітчизняної війни II ступеня, Слави II і III ступенів, Олександра Невського та інші. Є там і вищі нагороди. За моїми підрахунками, до семи тон.

І нікому в державі справи немає до цих тон. А може, все давно розкрадене?

От після великої перемоги солдат прийшов додому. Він нагороджений скромною солдатської медаллю «За відвагу» або орденом Червоної Зірки, але він не знає про це, і ніхто йому цього не повідомляє. І таких, як він, - мільйони.

Що ж міг зробити Жуков?

Він, перш за все, міг поставити питання перед правителями. Та не просто міг, а був зобов'язаний. Він повинен був шукати рішення. Він повинен був зобов'язати командувачів військових округів, військових комісарів республік, країв, областей, міст, районів, командирів частин, з'єднань, об'єднань вести постійну роботу з пошуку нагороджених та вручення бойових нагород. Жуков мав вимагати звіти про роботу, заохочувати ретельних і карати недбайливих. Але Жуков чомусь від виконання своїх обов'язків ухилився. Якщо немає бажання і часу виконувати свою роботу, вали її на підлеглих. Але Жуков і цього не робив.

Після війни Жуков був Головнокомандувачем у Німеччині. В його підпорядкуванні штаб у Вюнсдорфі, штаби шести армій, і у всіх цих штабах гори нагородних документів. Що зробив любитель фронтовиків Г. К. Жуков з усім цим? Нічого.

Потім Жуков - Головнокомандувач Сухопутних військ. Основна маса людей пройшла війну саме у складі Сухопутних військ. У Жукова в руках величезна влада і всі документи. Що він зробив для вирішення проблеми? Знову нічого. Жуков ставився до свого народу, точно як наші «демократи» ставляться. Тільки гірше. Люди зробили роботу, а «демократи» їм через рік, через два повертають те, що зароблене. Фронтовики робили найважчу на цій планеті роботу, на цій роботі віддавали кров і життя. Настав час розплачуватись. Але Жуков і не думає віддавати людям те, що заслужене, те, що їм належить за правом і за законом.

Потім Жуков командує військовими округами. Займися ж проблемою повернення боргу хоча б на цьому рівні. Ти - командувач Уральським військовим округом. З Уралу йшли на війну дивізії, корпуси й цілі армії. Їх тут формували і гнали в бій. Війни тут не було. Всі документи збереглися. Починай роботу! Але Жуков чомусь роботу не починав. Свій час він витрачав на баб і п'янку.

Далі Жуков - перший заступник міністра оборони, потім міністр оборони і майже повноправний диктатор Радянського Союзу. В руках Жукова всі документи на всіх, усі ордени і майже неосяжна влада.

Що робив Жуков?

Нагороджував себе.

І ось Жукова з ганьбою скинули. Він сидить удома. Робити йому нічого. Згадай же каліку, для якого вже надана, але не вручена медаль «За оборону Сталінграда» буде розрадою. Ти на війні не шкодував солдатської крові, так хоч після війни віддай солдатам те, за що було сплачено кров'ю. Але не пам'ятає Жуков калік-фронтовиків.

Тим часом до Жукова натовпом валять фронтовики номенклатурні. Ось завітав письменник Костянтин Симонов, герой Соцпраці, лауреат Ленінської і шести Сталінських премій. Він з себе теж корчить знавця війни й любителя солдатів. З Жуковом розмови веде про високі матерії. І ні один, ні інший не пам'ятають про свій обов'язок воякам.