Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Міг би Жуков подати голос. Міг би у своїх мемуарах написати: давайте, братове, всією громадою рішення проблеми знайдемо! Міг би й Костянтин Симонов про фронтовиків згадати. Але не було в ньому інтересу до війни. Він робив кар'єру, служив владі, зривав свої премії і мільйони, писав не те, що народу треба, а те, що вимагала влада.

Тим часом було зовсім просте рішення проблеми. Треба було випустити книжку на манер телефонної:

Іванов Петро Сидорович, рядовий, призваний Зубиловським райвійськкоматом у 1941 році, - орден Слави III ступеня.

Петров Микола Олександрович... І т.д.

От і все. Адже Воєніздат все одно випускав гори нікому непотрібної макулатури - твори усіляких Симонових, всіх мастей Чаковських та інших всяких Бондарєвих, Стаднюків і Пікулів. А цього якраз і не треба було робити. Замість усіх цих героїчних творів, замість книжок про вигаданих героїв, треба було друкувати книжки з іменами справжніх героїв. Нехай кожен себе у списку знайде і з'явиться. Нехай мати, дружина, брат і син знайдуть у списку рідну людину й отримають за загиблого солдатський орден. Але Стаднюки-Пікулі кричали нестямними голосами: НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ! НІЩО НЕ ЗАБУТЕ! І під цей крик вірою і правдою служили режиму, який не визнавав своїх боргів народу.

Мені скажуть, та що це ти до Жукова прив'язався? Не один же ледар Жуков у Міністерстві оборони був. Їх он скільки після Жукова змінилось і в Міністерстві оборони, і в Генеральному штабі. І всі - нероби. Всі ці Огаркови, Куликови, Лосики і Ахромєєви, Гречки і Грачови так і не спромоглися пригадати про повернення боргів. Чому ж, запитають, ти інших не чіпаєш? Та тому, що їх не оголошують любителями фронтовиків. Тому, що їх поки на постаменти не підносять і до лику святих не зараховують. А Жукова оголосили кандидатом у святі Георгії. Про Жукова розповідають, що він ласкавим із солдатом був. А я відповідаю: ні, був Жуков таким же ненажерливим військовим бюрократом, як усі його попередники і послідовники.

Тільки гіршим.

Може часу не вистачило видати ордена фронтовикам? Шістдесяти років? Може бюджет підтискав? А хто їх і коли в бюджеті обмежував? Як же назвати всіх керівників Міністерства оборони, всіх цих Василевських і Булганінів, Жукових і Малиновських, Устинових і Грачових? Ви підкажете: злочинці! А я не погоджуся. От саме у злочинців і прийнято повертати борги. Причому - негайно. Це вікова й непорушна традиція кримінального світу Росії. Той, хто повернув борг, але із запізненням хоча б на хвилину, того в'яжуть і кладуть у прохід між нар. А потім стрибають по черзі з верхнього ярусу. Це простий і надійний спосіб швидко переламати ребра і розтрощити грудну клітку. Такий підхід - зразок справедливості й неухильного виконання прийнятих рішень. Якби весь наш народ слідував цим законам, якби одного разу розтрощив грудну клітку тому, хто народу не повернув борги, то іншим вождям не кортіло б народ дурити.

Жуков не повернув борги фронтовикам. Але назвати його злочинцем ми не маємо права. Якщо назвемо Жукова злочинцем, то це буде незаслуженою образою всім нашим кишеньковим злодіям, домушникам, ведмежатникам, мокрушникам.

Та що там ордени.

Ось після війни повертаються додому воїни-визволителі. В той час більшість населення - сільські жителі. Вони приходять у колгосп, і в них відбирають усі документи. Паспорт селянину мати не належить. Раз ти селянин, отже, ти не є громадянином своєї країни, паспорт тобі не дають, щоб з колгоспу не втік. Раз ти солдат-переможець, раз ти годуєш країну, отже, ти позбавлений усіх прав. Ось, наприклад, у літаку тобі літати не годиться: хто тебе в літак без паспорта пустить? У літаку можна було возити собак. Я особисто бачив, як в радянському літаку Ан-24 везли щура. Його в клітку посадили і везли. А воїн-визволитель у своїх правах був нижче собак. На собаку породисту треба було мати паспорт, а селянину породистому паспорт не передбачався. І грошей у колгоспах не платили. Повторю ще сто разів: велич країни визначається не ракетами і не супутниками, не перекритим Єнісеєм і навіть не балетом «Лебедине озеро», а величчю її рядових громадян.

Ну хай, Сталін був тираном і людожером. Але через три роки після вбивства Сталіна до влади прийшли Хрущов і Жуков. Чим вони кращі за Сталіна? Повинен був Хрущов сказати Жукову або Жуков Хрущову: війна була ніби великою, і наша пропаганда називає її навіть «вітчизняною», так давай зробимо добру справу, давай воїнів-визволителів зрівняєм у правах із собаками!