Різун Богданович - Беру свої слова назад

Ось воно! Стратегічний план був затверджений. Політичне керівництво країни - це товариш Сталін. Саме відповідно до стратегічного плану з волі Сталіна діяли всі нижчі командири й командувачі.

Щоб не виникла підозра, що допущена обмовка, генерал-полковник Горьков ту ж думку повторив у іншій статті: «Особливе місце тут відводиться останньому оперативному плану війни... розробленому Генштабом Червоної Армії за станом на 15 травня 1941 року. І це цілком природно. Адже саме з цим планом ми вступили у війну. Ним керувалися командувачі військами округів і їхні штаби, діяли війська» (Чи готував Сталін попереджувальний удар проти Гітлера в 1941 році / / В кн.: Війна 1939-1945. Два підходи. М., 1995. С. 58).

Генерал-полковник Горьков повідомив, що план був схвалений Сталіном, що план нападу на Німеччину від 15 травня 1941 року був єдиним, ніякого іншого не було і що саме ним керувалася Червона Армія в перші дні війни. І тільки після цього генерал задумався над своїми словами. І тільки після цього зрозумів, що маху дав. Як же бути? Брати свої слова назад? Та жодному разі! І у своїх наступних публікаціях генерал-полковник Горьков вніс уточнення: стратегічний план від 15 травня 1941 року був схвалений Сталіном, але з нього «був вилучений розділ про нанесення попереджувального удару».

Ох, товаришу генерале, мені б ваш талант викручуватися! Прочитавши ваше уточнення, я провів експеримент. Запрошую вас, товаришу генерале, і всіх охочих його повторити. Я взяв план від 15 травня і гострий олівчик та почав з плану викреслювати все, що стосується раптового нападу на Німеччину і Румунію.

Непотрібне викреслив. А що залишилося? Залишилися дата - 15 травня 1941 року - і відомості про противника. Більше нічого. Спробуйте самі повторити мій досвід. Не забудьте повідомити, що залишиться, якщо з плану нападу на Німеччину прибрати агресивно-наступальну складову.

Тепер повернемося до заяв Анфілова. 5 травня 1941 року в Кремлі Сталін виступив перед випускниками військових академій. Потім виголосив кілька тостів, уточнюючи свою думку. Загальний тон: досить говорити про мир, вистачить базікати про оборону, пора брати ініціативу в свої руки, пора переходити в наступ.

Якщо вірити Анфілову, то Жуков, почувши сталінські промови, тут же кинувся складати план раптового нападу на Німеччину. А потім раптом виявилося, що Сталін зовсім і не хотів на Німеччину нападати, він просто хотів підбадьорити переляканих випускників військових академій.

Якщо цьому вірити, то Сталін - повний ідіот. Сам він, як розповідав Жуков, жахливо боявся війни. Виходить, і випускники військових академій, і весь вищий командний склад Червоної Армії, який був присутній на прийомі в Кремлі, всі ці тисячі кращих офіцерів, генералів, адміралів і маршалів теж від страху тремтіли до такої міри, що їх треба було підбадьорювати. Але замість того, щоб армію свою поставити в оборону, за лічені тижні і дні викопати окопи і траншеї, встановити міни, натягнути колючий дріт, бідний Сталін оголошує: до біса оборону, досить! Не потрібна нам оборона!

Підбадьорив...

Анфілов роз'яснює нетямущим: газети всього світу сурмили про непереможність німецької армії, і ось Сталін вирішив підбадьорити випускників військових академій, мовляв, не так страшний чорт ...

Тут тільки одна невідповідність. Газети всього світу, можливо, й сурмили, та тільки у випускників військових академій до тих газет доступу не було. І не було в ті роки ворожих радіоголосів. І не було в переважної більшості радянських людей у той час радіоприймачів, а були чорні тарілки репродукторів. Тому слухати вони могли тільки гімн пролетарів усього світу «Інтернаціонал», з якого починався робочий день і ним же завершувався. А ще вони слухали вісті з полів, промови товариша Сталіна та інших товаришів, пісні про широкі простори та непереможну Червону Армію. Якби й були в ті роки ворожі радіоголоси і якби були радіоприймачі, то й тоді, згадуючи 1937 рік, побоялися б червоні командири ті голоси слухати. Вони читали «Правду», «Известия», «Красную звезду», читали багато ще всякого до «Крокодила» і «Мурзилки» включно і могли почерпнути інформацію тільки про могутність Радянського Союзу та його доблесної, непереможної Червоної Армії.

Тому товаришеві Сталіну у виступі перед випускниками військових академій не було потреби спростовувати те, про що сурмили газети всього світу.

А тепер припустимо на мить, що червоним командирам раптом стали доступні газети всього світу. Вранці прокидається слухач Військової академії імені Фрунзе, а йому - каву в ліжко і свіжу газетку. Прямо з Багдада. Розкриває, а в ній що не стаття, то про непереможність німецької армії. Гарно написано. Арабською в'яззю... Але якщо й не арабською в'яззю, а цілком знайомими латинськими літерами... Розкриває він шведську газету. Або, наприклад, парагвайську... Є у нас військова академія, яка готує офіцерів Генерального штабу з пристойним знанням мов, та тільки прийом у Кремлі для випускників цієї академії проводиться окремо. І кажуть там зовсім інші промови. А ось спростовувати зміст «газет усього світу» в присутності випускників усіх інших дев'ятнадцяти академій у товариша Сталіна підстав не було. І нема чого йому було підбадьорювати випускників Академії моторизації і механізації ім. Сталіна, Військово-транспортної ім. Кагановича або Військово-електротехнічної ім. Будьонного, бо знав товариш Сталін: немає у товаришів випускників доступу до «газет усього світу», а якщо і був би, то не кожен з них знає, якою мовою говорить Уругвай, а якою — Бразилія.