Різун Богданович - Беру свої слова назад

А якщо серйозно, то ми - єдиний у світі народ, який абсолютно не пам'ятає Другу світову війну й нічого про неї не знає. Ми єдині, кого війна зовсім не торкнула і не схвилювала. На офіційному рівні в нас не було й немає ні книжок, ні підручників, ні досліджень, ні статей, ні фільмів про війну. Фальшивки типу «Доля людини» - не в рахунок. Війну не вивчали ні у військових училищах, ні в інститутах, ні у військових академіях, ні в Академії наук. Ми - єдина у світі країна, в якій вивчення війни категорично заборонене.

Як можна вивчати історію війни, якщо Горькови, Гайдари, Піхої, Примакови та Безименські сидять на сторожі архівів, видаючи нам тільки те, що їм вигідне в даний момент?

Починаючи з «Криголама», у всіх своїх книжках про війну я показую жахливі й дикі суперечності в мемуарах Жукова. Офіційні кремлівські ідеологи не залишилися в боргу. Головний їхній аргумент: від життя, наймиліший, відстаєш! Ми давно відкинули шість кон'юнктурних видань мемуарів Жукова й орієнтуємося тільки на єдино вірне і правдиве сьоме видання, а ти все як і раніше на перше видання посилаєшся.

Йшов час. З'ясувалося, що сьоме видання виявилося настільки ж спотвореним проклятою цензурою, як і всі попередні. Та ж доля спіткала і восьме, і дев'яте видання. Але знову в мене кидають зброєю пролетаріату: ми-от вловлюємо дух часу, борзо переписуєм історію відповідно до найправдивішого десятого видання, а ти все ніяк від першого відмовитися не можеш.

Довелося зізнатися самому собі: мене загнали в глухий кут. Як виграти цю гонку? Вони - в Москві. Виходить новітнє видання «Спогадів та роздумів», яке спростовує всі попередні, і спритні цінителі Жукова тут же виправляють свої погляди на хід війни відповідно до останніх вказівок. А я далеко. Поки до мене нове видання дійде, кремлівські ідеологи його вже кон'юнктурним оголошують і працюють з новим, найправдивішим.

Що ж робити?

Вихід напрошувався досить простий: зібрати всі видання мемуарів Жукова, прочитати, порівняти, вловити тенденцію, на цій основі видавати прогноз розвитку. Знаючи, як деформувалися мемуари вчора та позавчора, можна передбачити, в який бік їх вигне завтра. Використовуючи елементарний аналіз, можна заглянути в майбутнє, можна дізнатися, в який степ прийдешнього дня занесе великого мемуариста. Найбільший стратег усіх часів і народів володів (якщо йому вірити) науковим передбаченням. Ось його ж, це саме передбачення, я й узяв на озброєння. Використовуючи оте, можна опинитися попереду тих, хто ще тільки чекає виходу новітнього, єдино вірного видання.

Так я став провісником.

Що ж виявилося? Виявилося, що в даній ситуації бути провісником - справа нехитра. Нове, не знаю яке за рахунком, видання мемуарів видатного полководця тільки готується до друку, а я вже сьогодні вдивляюсь у непроникну імлу майбутнього і бачу прийдешні зміни. Відкриваю секрет ясновидіння: треба уважно читати те, що сьогодні пишуть захисники Жукова у своїх книжках, статтях і дисертаціях. Треба вдивлятися, вчитуватися, прислухатися до їх аргументи. У цьому - ключ. Те, що захисники Жукова кажуть сьогодні, завтра обов'язково буде знайдене в забутих рукописах полководця, і новітнє видання буде виправлене відповідно до духу часу.

Розберемо на прикладі.

Не один Светлишин обговорював з Жуковом план Генерального штабу від 15 травня 1941 року. Слідом за ним про зустрічі з єдиним рятівником згадав академік Анфілов: «На початку 1965 року я, тоді полковник, старший викладач кафедри історії війн та військового мистецтва Військової академії Генерального штабу, зустрівся з Г.К. Жуковим» («Красная звезда», 26 березня 1996 р.). У 1995-1996 роках у багатьох газетах і журналах Анфілов розповів, що план Генерального штабу від 15 травня 1941 року він розкопав не на початку 60-х років, а ще до Светлішіна - в 1958 році. І ось при зустрічі з Жуковим в 1965 році Анфілов нібито поставив питання про цей документ. На що Жуков нібито відповів: «Ми цей проект не підписали, вирішили заздалегідь доповісти його Сталіну. Але він прямо-таки закипів, почувши про попереджувальний удар по німецьких військах. "Ви що, з глузду з'їхали, німців хочете спровокувати?" - роздратовано кинув Сталін. Ми послалися на складну біля кордонів СРСР обстановку, на ідеї, що містилися в його виступі 5 травня... "Та я сказав це, щоб підбадьорити присутніх, щоб вони думали про перемогу, а не про непереможність німецької армії, про що сурмлять газети всього світу", - прогарчав Сталін» («Куранти», 15-16 квітня 1995 р.).