Різун Богданович: Беру свої слова назад

В ході війни всі державні й військові структури та органи Радянського Союзу, починаючи зі Ставки Верховного Головнокомандувача, підкорялися рішенням ДКО.

В момент створення ДКО до його складу увійшли: Сталін - голова, Молотов - заступник, Берія, Ворошилов, Маленков. У лютому 1942 року до складу ДКО додатково були введені Вознесенський, Каганович, Мікоян, у листопаді 1944 року - Булганін. З травня 1944 року Берія - заступник Голови ДКО. Тепер у Сталіна стало два заступники - Молотов і Берія.

Маршал Радянського Союзу Жуков Георгій Костянтинович не був заступником Сталіна по ДКО. У цей надзвичайний державний орган керівництва війною Жуков не був допущений навіть в якості рядового члена.

Нас так вчили з дитинства: війна була справедливою, великою, священною. Підступний ворог напав без оголошення війни, без жодного приводу та без причини. Ми до війни не готувалися, звідси такі поразки, втрати і жертви. Суть війни: радянський народ захищав свою Батьківщину. Радянські люди всі як одна людина згуртувалися навколо рідної Комуністичної партії та її мудрого Центрального Комітету. На розгром ворога Червону Армію і народ вів великий Сталін.

Після смерті й викриття Сталіна з'ясувалося, що на розгром ворога радянський народ вів не Сталін, а вірний ленінець Хрущов.

Після зміщення Хрущова історики раптом виявили, що на розгром ворога радянський народ вів зовсім не Сталін і навіть не Хрущов, а ще більш вірний ленінець товариш Брежнєв. У Сталіна була одна Зірка Героя Радянського Союзу, він її ніколи не носив, а у Брежнєва було аж чотири такі Зірки, і він їх завжди носив. Маршал Радянського Союзу Брежнєв був у чотири рази більшим героєм, ніж Сталін.

Після смерті Брежнєва було зроблене сенсаційне історичне відкриття: на розгром ворога Червону Армію і весь радянський народ вів таки не Брежнєв, не Хрущов і не Сталін, а вірний син радянського народу великий Жуков, він же - Єдиний. Проте якщо згадати попередників Жукова на роль Спасителя, то виходить, що Жуков «єдиним» є тільки на даний момент. На даному історичному етапі.

У цій ролі до Жукова побували інші. Жуков - всього лише замикає в колоні «єдиних».

За життя Жукова вийшло тільки одне видання його мемуарів - один том. «Це була переконлива, чесна книжка, це була велика правда про війну. Такою вона залишиться назавжди» («Красная звезда», 12 січня 1989 р.).

Тут я дозволю собі з улюбленою газетою не погодитися. «Такою» жуковська правда назавжди не залишиться. Вона вже такою не залишилася. І не могла залишитися, бо правда в нашій великій країні найкраща в світі. Найправдивіша. Найпередовіша. Найпрогресивніша. Найстійкіша. Не тому наша правда така живуча, що твердокам’яна, а якраз навпаки. У нас гнучка правда! Еластична. Наша правда виживає в будь-яких умовах, бо до них пристосовується. Вчені товариші в цьому випадку застосували б термін: «мутація». Наша правда життєздатна і незнищенна, бо змінюється разом зі зміною умов проживання. Заявляючи, що жуковська правда незмінна, товариші з «Червоної зірки» лукавлять. Вже їм-же треба знати, що друге видання «Спогадів та роздумів» практично нічого спільного, крім назви, не мало з першим виданням. Скажу більше: друге видання повністю спростовує перше, а третє — друге.

Зараз жуковська велика правда про війну зовсім не та, яка була раніше. А завтра вона буде іншою. Вона змінювалася і продовжує стрімко змінюватися прямо на очах. Особлива роль у цьому процесі належить молодшій доньці великого стратега Марії Георгіївні. Вона зробила все можливе, вірніше - неможливе, щоб книжка великого полководця з кожним днем ставала все більш правдивою. В архівах батька Марія Георгіївна невпинно знаходить щось нове. Друге видання, яке вийшло після смерті Жукова, стало двотомним. І було оголошено: ось вона нарешті - історична правда! Ось тепер у книжку увійшло все те, що клята цензура не пропустила в перше видання!

Йшли роки, часи змінювалися. Виникали нові проблеми, нові вимоги. На кожному історичному етапі ті ж події отримували нову оцінку, нове трактування, нове пояснення. І Марія Георгіївна тут же знаходила вирізаний цензурою шматок або безліч шматків. Їх вписували у книжку, одночасно прудкі співавтори вирізали все те, що моменту більше не відповідало, друкували нове видання, книжка знову ставала співзвучною часу. І знову оголошували на весь світ: ось тепер вже нарешті звучить повна правда!