Різун Богданович - Беру свої слова назад

І лише через місяць, 8 березня 1942 року, Сталін викликав Власова зі станції Сватове Ворошиловградської області, де знаходився штаб ПЗФ, і призначив заступником командувача Волховського фронту. Власов отримав наказ рятувати 2-у ударну армію. Але її становище було абсолютно безнадійним. Ось тільки один приклад. Начальник Особливого відділу НКВС Волховського фронту старший майор державної безпеки Мельников 6 серпня 1942 року направив заступнику наркома внутрішніх справ комісару державної безпеки 3 рангу Абакумову доповідну записку «Про зрив бойової операції з виведення військ 2-ї ударної армії з ворожого оточення». Серед безлічі прикладів сформованого в 2-ї ударної армії становища є й такий: «Зам. нач. політвідділу 46-ї дивізії Зубов затримав бійця 57-ї стрілецької бригади Афіногенова, який вирізав з трупа вбитого червоноармійця шматок м'яса для харчування. Будучи затриманий, Афіногенов по дорозі помер від виснаження».

У 2-ї ударної армії не було снарядів, не було патронів, не було бензину для машин, не було ніякого транспорту: коней давно з'їли. Армія харчувалася крихтами від сухарів. Норми харчування були знижені з 50 грамів крихт на день до 10 грамів. Потім перестали видавати і ці крихти. 2-а ударна армія варила халяви чобіт, ремені, командирські сумки. І поїдала трупи своїх товаришів.

Заяви Жукова про те, що Власов здався в полон, давно спростовані документами. Власов був захоплений в полон 12 липня 1942 року в селі Туховежі Ленінградської області. Блукав по лісі вкрай охлялий; генерала прихистили і сховали наші рідні радянські люди і... здали німцям. Не за мішок картоплі і не за кілограм сала. А з ідейних міркувань.

До речі, про зрадників.

Дивне ставлення комуністичної пропаганди до особистості Андрія Андрійовича Власова. До краху Радянського Союзу комуністи називали його зрадником. Цьому дивуватися не варто. Хоча й тут є що заперечити. При Леніні в Росії було винищено більше людей, ніж під час гітлерівської окупації. Ленін був німецьким шпигуном. Про це більше ніхто не сперечається. Служити німцям недобре. А служити німецькому шпигунові краще? Про Леніна, руйнівника Росії, зараз пише навіть «Литературная газета» (2004, No 19): не тільки в німецького Генерального штабу великий вождь гроші брав, але і під час Російсько-японської війни отримував кошти від японської розвідки на підрив своєї Батьківщини. Якщо це не зрада Батьківщині, то що тоді?

Гітлер грабував Росію. А хіба Ленін не грабував? Ось зовсім невеликі шматочки про ленінську доброту. 1919 рік. «В саму Польщу нелегально відправили велику групу командного складу дивізії на чолі з її політкомісаром, колишнім поручиком старої армії Стефаном Жбіковським. Ця група створила Військовий апарат компартії Польщі й готувала збройне повстання. Вона мала в своєму розпорядженні необмежені фінансові кошти, отримані від Комінтерну» (В.І. П’ятницький. Осип П'ятницький і Комінтерн на терезах історії. Мінськ, 2004. С. 76). Тут ключове слово — необмежені.

Той же 1919 рік. «У другій половині травня до Відня прибув емісар Бели Куна, один з видатних угорських комуністів - Ерне Беттельхайм. Він привіз із собою купу грошей і абсолютно дикий план соціалістичної революції у Відні» (Там же. С. 79).

Вересень 1919 року. За особистою вказівкою Леніна до Берліна для роздування Світової революції до Німеччини відправляється якийсь Рейх Яків Самуїлович, він же - «товариш Томас». Ось його розповідь.

«Інструкції Леніна були короткі: "Візьміть якомога більше грошей, надсилайте звіти і, якщо можна, газети, а взагалі робіть, що покаже обстановка. Тільки робіть!" Відразу ж написав відповідні записки: Ганецькому, Дзержинському... Ганецький в цей час завідував партійної касою, - не офіційною, якою розпоряджався ЦК партії, і не урядовою, якою відали відповідні інстанції, а таємною партійною касою, яка була в особистому розпорядженні Леніна і якою він розпоряджався одноосібно, на власний розсуд, ні перед ким не звітуючи. Ганецький був людиною, якій Ленін передоручив техніку зберігання цієї каси... Я знав Ганецького вже багато років, і він мене прийняв, як старого знайомого товариша, видав 1 мільйон рублів у валюті, - німецькій і шведській. Потім повів мене до комори таємної партійної каси... Всюди золото й коштовності: дорогоцінні камені, вийняті з оправи, лежали купками на полицях, хтось явно намагався сортувати і кинув. В ящику біля входу повно перснів. В інших золота оправа, з якої вже вийняті камені. Ганецький обвів ліхтарем довкола і, посміхаючись, каже: "Вибирайте!" Потім пояснив, що ці всі коштовності, відібрані ЧК у приватних осіб, - за вказівкою Леніна, Дзержинський їх здав сюди на таємні потреби партії... Мені було дуже ніяково вибирати: як робити оцінку? Адже я в каменях нічого не розумію. "А я, здається, розумію більше? - відповів Ганецький. - Сюди потрапляють лише ті, кому Ілліч довіряє. Вибирайте на око - скільки вважаєте за потрібне. Ілліч написав, щоб ви взяли побільше". ...Я став накладати, - і Ганецький все примовляв: беріть побільше, - і радив у Німеччині продавати не відразу, а в міру потреби. І дійсно, я продавав їх потім протягом кількох років... Наклав повну валізу камінням, золото не брав: громіздко. Ніякої розписки на камені в мене не запитували, - на валюту, звичайно, розписку я видав» (В.І. П’ятницький. Осип П'ятницький і Комінтерн на терезах історії. Мінськ, 2004. С. 150-151).