Різун Богданович - Беру свої слова назад

Тепер згадаємо заяви Жукова про те, що перед війною Сталін не цікавився справами Генерального штабу. Великий стратег Жуков нібито хотів доповісти про стан військ, але такої можливості не випало.

Давайте цьому повіримо. Але запитаємо: а чи міг Жуков доповісти про стан Червоної Армії, якщо не уявляв навіть приблизно ні кількість дивізій, ні число танків, літаків та гармат у Червоній Армії?

Не знаю про Сталіна, а ось Жуков явно справами Генерального штабу не цікавився.

А мідні труби ревуть все голосніше: «Будучи начальником Генерального штабу, він абсолютно правильно оцінював армії ворогів і стан своїх військ» (Маршал Радянського Союзу Д.Т. Язов. «Красная звезда», 20 квітня 2004 р.). Вже куди правильніше.

Альтернатива ось яка: або нас так і будуть у всьому світі вважати повними ідіотами (а Жукова генієм), або книжку Жукова ми все-таки прочитаємо і виявимо в ній деякі, м'яко кажучи, неточності.

Ось думка Костянтина Симонова. Він говорить про всіх наших мемуаристів, у першу чергу про Жукова: «Багато хто з них звикли, що пишуть за них, що вони тільки підписують те, що їм пропонують, а пропонують їм те, що потрібно, те, що треба. Ні ціни слова вони не знають, ні відповідальності за написане слово» («Знамя». 1997. No 2. С. 188).

За ці слова можна пробачити Симонову всі його гріхи.

Це старий прийом: щоб відтінити сліпуче сяйво і велич, треба поряд зобразити щось темне, похмуре, мерзенне, бридке, смердюче. Для контрасту.

Поруч з найбільшим стратегом усіх часів і народів нам малюють нікчемних дрібних людців, тупих служак, які були ні на що не здатні, які нічого не розуміли. У складній обстановці початку війни вони проявили неорганізованість, розгубленість, нерозторопність, невміння керувати військами, а то й найзвичайніше боягузтво. В якості головних антиподів стратегічного генія ХХ століття комуністична пропаганда обрала Маршала Радянського Союзу Григорія Івановича Кулика і генерала армії Дмитра Григоровича Павлова.

Поливати брудом Кулика і Павлова - робота хлібна, непорохнява. І розумової напруги не вимагає. І Кулик, і Павлов були розстріляні за наказом Сталіна, заперечити наклепникам не можуть. І мемуарів не залишили. А томи Жукова - ось вони, гіркою лежать. Черпай відрами бруд з жуковського мемуара та від себе додавай.

Першим проти Кулика і Павлова виступив Жуков. І вибір його був невипадковим. Причина ось яка. Кинувся Жуков з викриттями на адмірала Кузнєцова, а той відповів: сам дурень! Кинувся на Рокосовського, той огризнувся. Зробив підлість Василевському, а той не забув. Тиснув Малиновського, але й той знайшов, як відбитися. Рипнувся на Соколовського, здачі отримав. Потягнув на Конєва, а той ледве великому стратегу морду не розбив. Публічно. Шкода, розняли.

І зрозумів Жуков: тут не проб'єш. Треба там, де легше. Так і стали Павлов з Куликом улюбленими мішенями «об'єктивної критики». Безмовні - ось у чому зручність.

У чому ж винні Кулик і Павлов?

Ланцюг звинувачень проти Павлова складається з трьох ланок.

Перша. У січні 1941 року в ході стратегічної гри на картах він продемонстрував повну безпорадність. Жуков нібито розбив Павлова граючись.

Друга. Через півроку, ввечері 21 червня, коли треба було піднімати війська за тривогою, коли на рахунку були кожна година і кожна хвилина, добросердний Павлов веселився в театрі. Разом з усіма своїми заступниками.

Третя. Коли гримнула війна, Павлов нібито виявив повне нерозуміння природи сучасної війни, невміння керувати військами у складній неясній обстановці. Тому - катастрофа Західного фронту, а слідом за цим - цілий ланцюг катастроф. Довелося Павлова розстріляти. Шкода, але що поробиш, - заслужив. За гріхи йому і мука.

Але давайте уважно подивимося на гріхи, прорахунки і помилки генерала армії Павлова.