Віктор Горобець - Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років

Поспішаючи на допомогу оборонцям Збаража, Ян II Казимир 21 липня минув Замостя, ще за декілька днів — Сокаль і Топорів. Пізно ввечері 6 серпня королю доставили депешу від оборонців Збаража з благанням про термінову допомогу, оскільки « неприятель оточив нас навколо , що й птах до нас і від нас не пролетить », а вони «не мають пороху ; хіба що на три дні» і, загалом, зможуть протриматися не більше тижня. Залишивши Топорів, очолювана королем армія попрямувала до Білого Каменя, де Ян II Казимир змарнував цілих три дні на відпочинок, але за цей час до його війська влились двадцять хоругв підкріплення, а зі Львова прибула артилерія. Поновивши марш на Збараж, 15 серпня війська підійшли до Зборова й розпочали підготовку до переправи через річку Стрипа. Відправлені в розвідку роз'їзди заспокоїли короля, що поблизу ані татарського, ані козацького війська немає. Отож, вранці наступного дня після загального молебню війська почали неквапливо форсувати водну перепону, і щойно монарх з більшою частиною жовнірів перебрався на протилежний берег, як до нього долинула загрозлива звістка: до Зборова на чолі військ наближаються Хмельницький та Іслам III Ґерай.

Несподіваний напад передових загонів козаків і татар на авангард та обоз польського війська став для короля справжнім шоком. На той час коронна армія розтяглась довгою лінією по вузьких і болотистих дорогах, а відтак одні військові частини не могли надати ефективної допомоги іншим. Кинуті в атаку козацькі полки та татарські загони відрізали розрізнені групи коронного війська та знищували їх. Як із сумом згадували очевидці з королівського табору, «не битва це була , а радше різня. Перший цвіт польської шляхти був стертий рукою ворога». Загальні втрати в офіцерах і рядових жовнірах склали понад чотири тисячі вояків.

Користуючись з ефекту несподіванки, атакуючим вдалося зім'яти коронні дозори, покликані захищати переправу, та завдати відчутних втрат полкам, кинутим Яном II Казимиром на ліквідацію прориву. Утім, виявлена королем холоднокровність дозволила вишукати необхідні для відбиття атак хоругви. За його наказом було розпочато зведення захисних валів, але завершити їхнє будівництво не встигли — на горизонті з'явилися головні сили Хмельницького та Іслама III Ґерая.

Спершу основний удар було нанесено по центру та правому крилі. Тут велику активність виявляли татари, але сильний зустрічний вітер заважав їм вести прицільний і дошкульний обстріл поляків з лука. Згодом масованого удару було завдано по правому крилі. Він виявився настільки потужним, що коронні хоругви не витримали й почали відступати. З поля бою втекли ряд магнатів і великий коронний канцлер Єжи Оссолінський. Оссолінський мав чимало недругів серед шляхти, отож один з гострословів цього табору з неприхованим сарказмом відгукнувся на цю подію так: «Одна справа засідати (у сеймі. — Авт.), інша справа воювати...»

Дуже швидко втеча почала набирати масового характеру. Переслідуючи неприятеля, козаки й татари вдерлися до ворожого табору, завдавши там великих збитків. Але, до честі Яна II Казимира, у найкритичніший момент бою він зумів вкотре продемонструвати неабияку особисту мужність і витримку. Зібравши біля себе дві козацькі хоругви та 200 рейтарів особистої охорони, король зміг на деякий час стримати наступ супротивника, і це дозволило провести перешикування решти війська та порятувати табір від цілковитого розгрому.

Один з учасників битви зауважував, що становище короля, як і всієї армії, у цей час було настільки важким, що варто було б татарам виявити трохи більше наполегливості — і король, його гвардія і найближче оточення неминуче загинули б або потрапили в полон. Проте Іслам III Ґерай не став форсувати події. Татари обмежились дрібними сутичками з коронними жовнірами, дозволивши супротивнику перевести подих і зібратися з силами. Чи було це випадковістю? Думки дослідників з цього приводу різняться. Але панівним є погляд, що таким чином кримський хан чи не вперше продемонстрував своє бажання зберегти ситуацію непевності в стосунках Війська Запорозького з королем і Річчю Посполитою, не допустити цілковитого звільнення козацької України з-під влади Яна II Казимира, аби в такий спосіб залишити за собою роль надважливого гравця в цій драматичній історії. Адже істотне посилення як однієї, так і другої сторони конфлікту неминуче б послаблювало становище Кримського Юрту.