Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

25 червня радянська сторона скоординувала свої позиції в балканській політиці з Італією, яка після вступу 10 червня у Другу світову війну на боці Німеччини була зацікавлена в налагодженні дружніх стосунків з СРСР. В розмові з італійським послом А. Россо В'ячеслав Молотов насамперед зазначив, що «Радянська Росія й Німеччина знаходяться в дуже добрих стосунках і що їхні уряди прекрасно спрацювалися», та запропонував італо-радянські стосунки будувати на тій же основі. Що стосується відносин Радянського Союзу з іншими державами, то СРСР «не має жодних претензій до Угорщини, вважає, що територіальні претензії Угорщини до Румунії мають під собою підстави». Радянсько-болгарські стосунки міцні, а претензії Болгарії на румунську Добруджську область радянський уряд також вважає обґрунтованими. Основні претензії СРСР до Румунії відомі. Радянський Союз хотів би отримати від Румунії те, що по праву належить йому, без війни, але остання стане неминучою, якщо Румунія виявиться незговірливою. Що стосується інших районів Румунії, то СРСР враховує інтереси Італії та Німеччини й «готовий домовитися з ними з цього питання». Хто вселяє Москві глибокі підозри, так це Туреччина. Ці підозри ще більше посилилися після того, як Стамбул відмовився поділитися «пануванням» у протоках. Тому Радянський Союз у перспективі передбачає «захистити себе на півдні та південному сході». Якщо Італія готова визнати гегемонію СРСР на Чорному морі, то радянський уряд готовий визнати гегемонію Італії на Середземномор’ї.

Повністю задоволений розмовою Россо побіг до телеграфу просити Рим якомога швидше відреагувати на настільки «розумні заяви».

Увечері 25 червня Шуленбург повідомив Молотову відповідь Берліна:

1. Німеччина залишається вірною московським угодам. Тому вона не проявляє інтересу до бесарабського питання, але сподівається на гарантії щодо проживання на цих територіях етнічних німців.

2. Претензії радянського уряду щодо Буковини - щось нове. Буковина була територією австрійської корони й густо населена німцями.

3. В інших районах Румунії Німеччина має дуже важливі економічні інтереси. Ці інтереси включають нафтові поля й сільськогосподарські землі. Тому Німеччина дуже зацікавлена в тому, щоб ці райони не стали театром воєнних дій.

4. Повністю симпатизуючи врегулюванню бесарабського питання, Імперський уряд сподівається, що Радянський Союз у співпраці з румунським урядом зуміє вирішити це питання мирним шляхом. Берлін готовий, у дусі московських угод, порадити Бухаресту досягти «полюбовного врегулювання» бесарабського питання.

Німеччина ще раз підкреслювала неприпустимість перетворення Румунії в театр військових дій. Молотов ще раз підкреслив, що питання вкрай термінове та Москві вже просто несила терпіти. У розмові Шуленбург зазначив, що відмова Рад від Буковини, «яка ніколи не належала навіть царській Росії», сприяла б мирному вирішенню питання. До чого так скупитися? В'ячеслав Михайлович заперечив, що Буковина - це якраз «відсутня частина» України, пообіцяв врахувати німецькі економічні інтереси в Румунії і забезпечити безпеку етнічних німців.

Тим часом «Аннушка вже пролила олію».

Червона Армія зайняла вихідні рубежі, війська завершували останні приготування. Як завжди, на останньому етапі розгорнулася бурхлива політична підготовка «серед особового складу», що базується на установках, виданих директивою Мехліса: «У 1918 році, скориставшись Громадянською війною в СРСР та інтервенцією англо-французьких імперіалістів, Румунія злодійськи захопила у нас Бесарабію. Наші брати живуть у Бесарабії в страхітливій убогості та ледь животіють… Уряд королівської диктатури доповнює економічний гніт народних мас Бесарабії політичним і національним. Етнографічно Бесарабія не має жодного стосунку до Румунії. Там проживає не більше 9,1% румунів. Вся решта населення - це росіяни, українці та молдавани. Росіянам, українцям і молдаванам під страхом суду забороняється розмовляти рідною мовою. Їх культурні установи і школи розгромлені.

Особливо жорстоким знущанням румунські капіталісти й поміщики піддають російське та українське населення в Бесарабії. Вони б'ють і знищують усіх, хто в якійсь мірі симпатизує Радянському Союзу.

Прагнення бесарабського населення звільнитися від румунського гніту позначається в масових революційних виступах і повстаннях, які протягом усіх 22 років окупації Бесарабії жорстоко придушувалися. Так, були потоплені в крові трудящих Хотинське (1919 р.) і Татарбунарське (1924 р.) збройні повстання. Бесарабські в'язниці переповнені політичними в'язнями та селянами.