Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»

Залишаючи Донбас за спиною, Яна дякувала Богові й кожному солдату, які продовжували боронити мирне небо Української держави. На війні все було інакше. Простіше. Просте військове життя і твердіше твердіших прагнення до перемоги. Яна згадувала, як потрапила у святая святих — цех, де ремонтувалася військова техніка. У тих закритих від чужого ока приміщеннях героїзму не менше, ніж на полі бою. Адже з технікою працювали герої, які щодня у найкоротші терміни лагодили її і відправляли на фронт. Ледве від’їхавши кілька кілометрів, Яна вже планувала свою нову поїздку в зону АТО. Знала, що повернеться за новими сюжетами про військових віртуозів-ремонтників. Це вже вирішено.

«Донбас. Чим більше я тут перебуваю, тим більше він мені подобається. Я ніколи до війни не була на Донбасі. Терикони бачила лише на картинках. Про людей знала тільки зі слів. Індустріальні містечка асоціювалися виключно з Кременчуком. Мені дуже шкода, що саме війна привела мене в цей край. Вдивляєшся в обличчя людей на вулиці й розумієш, що втомилися. Споглядаєш клубки диму чисельних заводів і уявляєш, як колись вони працювали ще з більшою потужністю.

Стоїш на березі Азовського моря і розумієш, що можна тільки тут, скраєчку, бо далі — небезпечно. Край, пошматований снарядами, горем і війною. Аби тільки він швидше очистився і повернувся до нормального життя. Щоб тут у кожному населеному пункті замайоріли українські прапори. А виїзні ефіри «Армії FМ» були присвячені лише перемозі нашої армії та відновленню Донбасу. Захищайте себе, Солдати. Ви — моя Армія», — написала у себе на сторінці в соціальній мережі Яна.

Моя «Армія». Радіо «Армія FМ» — один із най­успішніших і швидко запущених державних проектів. Його проект створено військовими для військовослужбовців і приречено на успіх, а значить — на перемогу. У 2015 році Яна приєдналася до Центральної радіостудії Міністерства оборони, чітко розуміла, що лише власний досвід перебування у гарячих точках зможе дати їй повне розуміння ситуації, яка відбувалася на Донбасі. Повний ребрендинг військового телебачення Міністерства оборони. Створення радіо «Армія FМ». Це лише початок великих справ, які робить маленька і тендітна Яна.

Жоден інформаційний ресурс не може замінити справжнього відчуття та переживання, коли особисто потрапляєш на фронт. За два роки існування «Армії FМ» було створено сотні ефірів. У кожний сюжет робоча група вкладала всю душу. Це важливо.

Яна прикипала до Донбасу всією душею. Вражало все. Військові блокпости, які швидко з’явилися з початком окупації. Зруйновані села, міста. Вщент розбиті дороги. Люди. Солдати. Діти, які вітали кожного українського військового і радісно бігли назустріч. Це зворушувало і серце, і душу.

«Кожен військовий повинен завжди носити у кишені цукерки. Для патріотів. Для зовсім маленьких патріотів», — підкреслює Яна.

Жінку бентежить відчуття, що багато людей у країні вважають, що війна десь далеко. Десь там, на сході, за сотні кілометрів. Але це — не так. Війна — всюди. Війна — це не лише постріли і втрати. Війна — це боротьба в абсолютно всіх сферах. Відстань не вимірює наявність війни. Війна — це коли ветерана війни виганяють з автобуса. Війна — це коли в одній зі столичних шкіл дітей із Донбасу називають «донецькі бомжі». Війна — це цькування волонтерів, які допомагають фронту. Війна — це ігнорування подій, які відбуваються на Сході. І боротьба має тривати на всіх фронтах.

Нова позиція Яни започаткувала постійні поїздки на фронт. Військовий кореспондент має бути на війні. Це його обов’язок. Як керівник, Яна особисто впевнена, що кожен, хто носить формений одяг і має статус військовослужбовця, має побувати на фронті. Збіг чи ні, але поряд з Яною ніколи не було людей, які б відмовлялися їхати на війну. Навпаки, Яні доводиться притримувати юних дівчат — військових кореспондентів, перш ніж дозволити їхати у палаючий кратер війни. Неможливо робити контент для військових і про військових, якщо немає реального розуміння, що відбувається на бойових позиціях. Теорія і практика війни — це різні речі.

Свій перший обстріл Яна пережила у Водяному. Довелося кинути всі справи і швидко бігти в укриття. Навколо рвалися снаряди, земля розліталася у різні боки, а разом із нею — вщент розбиті дерева й будівлі. Сидячи в укріпленні, Яна згадувала свою бабусю та її розповіді про війну. Тоді, ще юною дівчиною, бабуся відчула на собі всі страхіття війни і потрапила на примусові роботи у фашистську Німеччину. Бабусині спогади були страшними, але вона ховала їх усередині, промовляючи: «Хоча б ніколи не було війни». Тоді маленькій дівчинці Яні було важко зрозуміти, що переживала бабуся. Почути — це одне. Пережити на власному досвіді — це зовсім інше. На Донбасі, сидячи в укритті, Яна змогла повністю зрозуміти бабусю.