Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

• Президент України Петро Порошенко і президент Росії Володимир Путін під час зустрічі в Мінську потисли один одному руки.

Про це повідомляє кореспондент Reuters Джек Стабс (Jack Stubbs) у своєму мікроблозі у Твіттер .

• Речник Інформцентру РНБО Андрій Лисенко спростував інформацію про те, що російські регулярні війська увійшли на територію України зі сторони Таганрога.

Про це він сказав в ефірі програми «Свобода слова» на ICTV.

«Інформація про прорив колони з боку Таганрогу не відповідає дійсності. Цієї колони немає. Я буквально годину тому спілкувався з прикордонниками, зі штабом АТО — ця колона не зафіксована. Її ніхто не бачив», — заявив Лисенко.

«Проте у нас є інформація, що в районі Гуково, це Ростовска область, дійсно є колона, яка складається з приблизно 100 одиниць військової техніки. Це і танки, і БМП і системи «Град», вантажівки із боєприпасами і для перевезення особового складу. Ця колона дійсно зафіксована, але вона кордон з Україною не перетинала. За нею зараз спостерігають», — додав він.

• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»

27 серпня 2014 року. Знаходячись в спостереженні, я помітив у бінокль дивні темні смуги в полі за містом. Вони розташовувалися приблизно в п’яти-семи кілометрах на захід від Іловайська й нагадували якісь короткі окопи, розташовані паралельно один одному. Придивившись уважніше, Ден дійшов виснов­ку, що це сліди випаленої землі після запу­сків реактивних установок систем залпового вогню. Трохи осторонь від цих смуг, на відстані декількох сотень метрів, розташовувалася густа «зеленка». Ден видивився сліди, що вели від випаленої землі полем у напрямку «зеленки». Мабуть, у ній приховувалися чиїсь позиції. Всі результати спостереження Ден доповідав, та я не знаю кому. Його припущення про приховані позиції підтвердилося вночі, коли по них відпрацювала артилерія. Досі для мене лишається загадкою, чиї це були позиції, і чия артилерія їх накрила, але, судячи з того, що ми тоді були в оточенні, позиції, швидше за все, були «сепарські», а відпрацювала по них наша арта.

З настанням темряви я спостерігав за спалахами та загравою, що здіймалися в «зеленці», яка вдень здалася підозрілою. Після декількох залпів та серії розривів «зеленка» почала детонувати. Мабуть, артилеристи дуже вдало вгадали з вибором цілі. Згарище вирувало кілька годин. Після того як пожежа трохи вщухла, стала помітна метушня на місці пожежі та рух транспорту.

Там же були помітні клуби пилу, що здіймалися, а потім і заграва вже ближче до міста. Схоже, чиясь артилерія відпрацьовувала всі підозрілі «зеленки» на захід від Іловайська.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

27 серпня 2014 року

— «Камаз», ми ще довго тут будемо?

— Я не понял! Ты куда-то спешишь?

— Та ні. Чого тут будемо стирчати? Пішли до «Лєрмонтова», може, він якесь завдання придумає. Щось пожвавіше, ніж це протирання штанів.

— Он уже придумал! Сидеть здесь! Вот и сиди здесь!

Через декілька годин «Камаз» сам не витримує повільної нудоти часу. Гранатометники не сидять довго на одному місці. Ще й добровольці. Рух — наше все.

Надворі люди знову готують їжу. Ніхто навіть слова не видавить зі своєї горлянки. Мовчки проводять поглядом. Треба триматись від них подалі й бути обачними. Чує моє серце, що вони ладні продати нас навіть за кусень хліба.

Навколо багато розкиданих цеглин. Але ще вчора їх тут не було. Підіймаю голову, а дах одного з будинків геть роздовбаний.

— Що це? Нас, що, обстрілювали?

— Да! «Градом». Ночью.

— Я й не чув. Спав.

— Спал он. Надо следить за такими моментами!

Значить не причувалося. Дійсно бомбили. Добре, що вчора ми не вибрали останній поверх. Так і заснув би вічним сном.

У будинках появилися свіжі дірки у стінах. Ці сєпари нічого не бояться. Обстрілюють житлові будинки. З дітьми.

— У «Лєрмонтова» — гості. До нас приєднався «Фагот».
Ходят слухи, что нас будут выводить отсюда. И меня это очень огорчает.

— Мы в полном окружении, «Лермонтов». С мирной территории мне пишут, что вокруг россияне. Что будем делать, «Лермонтов»?

— Надо сражаться до последнего. Иного выхода не вижу.

— Нас всех убьют!

— Меня это не пугает.

Ми випадкові свідки цієї бесіди. Мовчки стоїмо. Тільки слухаємо.

— Здравствуйте, мои гранатометчики без гранатомета. Как у вас там дела?