Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

• Зведення новин

Сили антитерористичної операції зачищають від терористів Ясинувату, а в заблокованому силовиками Іловайську тривають бойові дії.

Про це повідомляє у вівторок уранці організатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук у Фейсбук .

• На місці розстрілу колони біженців із Луганська знайдено 17 тіл загиблих мирних мешканців.

• За минулу добу в зоні антитерористичної операції загинув 1 військовий і 28 дістали поранення. Про це на брифінгу у вівторок повідомив речник РНБО Андрій Лисенко .

В оточений Луганськ прорвалось значне підкріплення для бойовиків, серед нього до 40 одиниць важкої бронетехніки з Росії.

Про це у своєму Фейсбук повідомив координатор «Інформаційного спротиву» Дмитро Тимчук .

• В результаті важких боїв батальйон «Донбас» зазнав втрат і змушений був вийти з бою під Іловайськом. Про це повідомляє прес-служба батальйону на своїй сторінці у Фейсбук .

«Весь день точився складний та запеклий бій, у результаті якого постраждала велика кількість військових «Донбасу». Кількість поранених уточнюється», — заявили у прес-службі.

Чотирьох бійців батальйону вбили бойовики.

• Максим Музика, Андрій Пальваль, Сергій Потєхін «Савур-Могила. Військові щоденники»

20 серпня. Оточення

Поки пив чай, підійшов «Тренер» із саперами.

— Знайшли ми, де танк заїжджав для пострілів. В трьох місцях. Замінували там все. Хай тепер спробує туди попхатися.

— А що з ПТУРС? Кажуть, у нас ПТУРС тепер є...? — запитав хтось.

— Там оптики не вистачає.

— Тобто?

— Прицілитися не вийде. Запустити ракету зможемо, а влучити — ні.

— Блін, і що тепер, нахріна він нам такий?

— Та поставимо його так, щоб сепари бачили. Танкісти, якщо дізнаються, що тут ПТУРС стоїть, обсеруться і ближче, ніж на два кілометри не наблизяться. Це — смерть танка.

Через якийсь час пройшла інформація, що наші відходять із Петровського. Приїхала «беха». На неї поспіхом стали вантажитись коригувальники. Туди ж заскочила частина бійців із сусідніхпідрозділів.

Нам ніякого наказу про відхід не було, і ми залишилися на своїх місцях. Однак цей рух мене насторожував. Особливо — від’їзд коригувальників. Адже, на мою непрофесійну думку, вони були тут тими самими ВІП-персонами (не враховуючи полковника), котрих ми охороняли. Вони наводили з висоти артилерію на військову техніку, що курсувала повз, також спрямовували артилерію на бойовиків, що штурмували нас. А нашим завданням було не підпустити до них піхоту противника. Принаймні, так це мені бачилось. А тепер вони від’їжджають...

Поки вони вантажилися, я підійшов до Івана Журавльова. Він, контужений, сидів біля окопчика неподалік від майданчика, де стояла «беха».

— «Охотніку», скажи мені, недосвідченому, що це за рух?

— Га? — «Охотнік» показав жестом, що погано чує.

— Ти розумієш, що відбувається зараз?!

— А... так... я розумію, — і «Охотнік» знову заглибився у своє.

— І що?!

— Ми зараз входимо в історію... Ось що відбувається...

«Беха»поїхала в район Петровського. Все стихло. Ми залишились одні. Ніхто не принесе води і боєприпасів, не забере поранених, якщо буде новий штурм і артобстріл. І доведеться дивитися, як твоїм пораненим товаришам стає все гірше і гірше. І їм нічим не можна буде допомогти — перша допомога надана, тепер потрібні лікарі, обладнання і ліки. І це не умоглядна ситуація — це все ось зараз на твоїх очах відбувається...

Увечері за чаєм біля штабу запитав у «Тренера»:

— А відомо щось про вчорашній штурм висоти? У них є втрати?

— Є втрати, і хороші. Радіорозвідка перехопила розмови кадирівців. Жаліються, що їм сильно «завдали жару» (це культурно кажучи). Ще кажуть, що самі бачили, що на Савур-Могилі не українська армія, а найманці і американські піхотинці.

Мені стало смішно. У половини не було військової підготовки. Для більшості це був перший бій у житті. Але вже US Mariners.

Напевне, зіграли свою роль кевларові шоломи, натівська форма із секонд-хенду і понтові окуляри ESS CrossBow... А ще, напевне, те, що росіяни і сепари не могли повірити, що це українці з ними воюють (ну, як же, «хохли ж лише сало жеруть і пісні співають», чи не так?)

Згадав про те, що ще залишилися мигдальні горішки. Пара жмень. Поліз за ними в рюкзак — і в цей момент нас накрило артилерією. Горішки я вже дістав і почав жувати, сидячи під дахом із дверей. Снаряди лягали дуже щільно. Я ще подумав: «Ніфіга собі, вони батарею в два десятки стволів зарядили...» Вже зараз, згадуючи, я розумію, що з такою частотою це міг бути тільки «Град». Поруч, пригнувшись (а там по-іншому і не виходило через висо-ту), сидів «Лис». Їсти горішки одному було ніяково. Я запропонував йому, він не відмовився. Закінчився обстріл — закінчився і мигдаль.