Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

Про це повідомляє прес-центр АТО .

«В результаті проведеної спецоперації було виведено з блокування підрозділ 79 бригади. Зараз військовослужбовці знаходяться у безпеці та зосереджені у визначеному районі», — сказано в повідомленні.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

8 серпня 2014 року. Виїзд розпочався у стилі найкращих традицій батальйону «Донбас». Десятки солдатів збираються на бій, який може стати останнім. Перевірка екіпірування, зброї та авто — обов’язкова річ, яку потрібно робити перед завданням. Ключове словосполучення тут — «перед завданням». Але більшість робить це безпосередньо перед виїздом.

На війні постійно потрібно тримати свої речі в порядку. Велике значення має навіть кількість речей. Що менше їх у вас, то більший порядок. Багатьох бійців практика не вчить. Постійно роблять одні й ті самі помилки. Ця доля спіткала й сьогоднішнє завдання. Радіоефір не витримує — потопає в постійних проханнях, пошуках і лайках. Не заправив машину. В когось вона взагалі не заводиться. Немає зброї. Відстав від підрозділу. Хтось ще спить, а командир не може його знайти.

Важкий старт. Двадцять кілометрів долаємо дуже повільно. Туалети, бензин і відставання — постійно гальмують усе.

Мар’їнка — невелике містечко біля західної частини Донецька.

— Там є конюшні Януковича.

— Щось я його жодного разу не бачив на коні.

— Он презиком был — он постоянно «на коне». В любом случае конюшни там его есть. Сепары гнездышко там свили.

— Базу мають?

— Вроде, да.

Зупиняємось перед кільцем. Усе було б як завжди, якби з нами не було цілого автобуса журналістів. Їх навіть більше, ніж коли ми штурмували Первомайськ. Якесь дежавю. Шумна атмосфера. Багато подразників у вигляді об’єктивів і клацаючих затворів. Фотографи відчайдушно намагаються знайти правильний ракурс.

Обличчя «Лєрмонтова» скривилось. І не в нього одного.

— Такое впечатление, что мы здесь фильм приехали снимать, а не врага уничтожать.

Комбат з офіцерами стоять осторонь. Показують руками в бік великого терикону. Журналісти все фільмують. Онлайн атака зараз почнеться.

Першим знову працює взвод «Фагота». Стрілець швиденько заземлює установку з ракетою і наводить.

— А куди вони стріляти будуть?

— Та, мабуть, в будку, що на териконі.

— А там хіба хтось є?

— Біс їх знає, хто там. Мабуть, є, якщо стріляють.

Фотокамери обступили навколо все. Ледве бачу того, хто буде стріляти.

— Уважаемые журналисты! Просьба не подходить сзади. Вас может обжечь выхлопным огнем.

— Так-так. Добре...

— Огонь!

Величезний вихлоп надає імпульс ракеті, залишаючи позаду вражені обличчя журналістів та конвульсійно клацаючі камери. Летить секунду й падає за сто метрів. У небо піднімається великий стовп землі. Це добре. Тепер тут не нудно.

— Да что за херня?! В Первомайске тоже самое было.

— Ракета бракованная!

— Не удержал ее просто...

— Давай, другую заряжай быстро!

Хлопці метушливо замінюють боєприпас. Журналісти вже не підходять так близько. Окремі навіть готуються втікати, якщо що.

— Заряджено!

— Огонь!

Друга ракета й не думає вилітати.

— Да что опять случилось?

— Осечка!

— Точно бракованные!

— Может, где-то просырели?

— В жопе просырелись! Меняйте ракету!

«Фагот» явно нервує. Ще б пак. Я б тоже нервував. Ціла делегація папарацці, комбат і багато офіцерів навколо. Усі спостерігають. Чекають на результат. А результату немає.

— Заряжено!

— Давай уже! Огонь!

«Клац». Вихлоп інверсійно вилітає позаду. Тепле повітря приємно вдаряється всім по мармизах. Дивлюсь у бік цілі. О чудо! Ракета вже в дорозі. «Фагот» стоїть біля оператора й тихо промовляє команди. Наче чародій читає заклинання:

— Аккуратно, аккуратно... Не сорви... Молодец... Молодец... Продолжай... Еще чуть-чуть...

Ракета повільно, але впевнено досягає цілі. Дерев’яна будка на териконі перетворюється на великий шар пилу.

— Молодец!

Згодом з’являється повідомлення в новинах, що батальйон «Донбас» знищив ворожий спостережний пункт.

— «Лермонтов», а вы будете стрелять?

— Нет, друже. Не хотим затмить такой светлый и прекрасный момент своей брутальной пальбой.

— Может попробуете разок?

— Нет, спасибо! Я в эти игры не играюсь.

«Лєрмонтов» не став нас тут довго затримувати. Усім осто­гидла ця бутафорія. Їдемо на базу. Тільки пальне витрачаємо. І час. Скільки ж нервів за сьогодні пішло?! І це задля якоїсь картинки! Слів більше немає.