Геродот - Історії в дев'яти книгах. КнигаVII - Полімнія

45. Коли він побачив, що ввесь Геллеспонт укрито кораблями, а всі узбережжя та рівнини Абідоса рояться людьми, Ксеркс на одну мить почув себе найщасливішим, а потім заплакав.

46. Це помітив Артабан, його дядько з боку батька, той, що спочатку так невимушено висловив свою думку і спробував був відмовити Ксеркса від походу на Елладу, ця людина побачила, що Ксеркс заплакав і запитала його: «Царю мій! Наскільки протилежне одне до одного, те, що сталося з тобою зараз і те, що було невдовзі перед тим: я хочу сказати, що спершу ти був у захваті, а зараз плачеш». Ксеркс відповів йому: «Я думав, наскільки взагалі коротке людське життя, і занедужала душа моя, що з усіх них, яких, звичайно, так багато, за якісь сто років жоден не житиме». Тоді Артабан, відповідаючи, сказав йому: «Є ще й інше, від чого ми страждаємо в нашому житті, ще гірше від цього. Адже протягом нашого життя, що таке коротке, нема людини такої щасливої ні серед оцих, ні серед інших, яка б через те, що з нею ставалося не один раз, а багато разів, не хотіла краще померти, ніж жити. І нещастя, що з нами трапляються, та хвороби, що нас мордують, роблять так, що наше життя здається нам довгим, хоч воно, насправді, коротке. Отже, смерть, коли наше життя своє тягарем для нас, буває бажаним визволенням, і бог, який дав нам випробувати в нашому житті якусь насолоду, виявляється в цьому заздрісним».

47. Ксеркс на це відповів такими словами: «Артабане! Доля людини саме така, як ти це описуєш, але залишимо це осторонь, не будьмо зосереджуватися на таких сумних думках, бо в наших руках тепер наше щастя. Лише скажи мені: якщо те, що ти бачив у своєму сні, не зробилося б тобі таким ясним, ти додержувався б твоєї колишньої думки, коли намагався відрадити мене від походу на Елладу, чи змінив би свою думку? Ну, скажи мені відверто». Артабан відповів йому так: «Царю мій! Видіння, що з'явилося мені уві сні, я бажаю, щоб так і відбулося, як воно наказало і ми обидва бажаємо. Проте я і тепер ще побоююся і не маю душевного спокою, коли роздумую над усім цим і зокрема, коли бачу, що дві речі, найважливіші за всі, виявляються ворожими тобі».

48. На це Ксеркс відповів так: «Дорогий мій чоловіче, що це за дві речі, такі ворожі для мене? Що саме з цих двох? Може ти хочеш сказати щось про кількість сухопутних військ і гадаєш, що еллінське військо значно перевищує наше, або наш флот гірший за їхній флот, або і те й інше? Отже, я хочу сказати тобі, на твій погляд, здається, що наші сили менші від їхніх, тоді можна було б швидко набрати ще й інші».

49. Артабан відповів йому: «Царю мій! Звичайно, розумна людина не може сказати нічого недоброго про наше військо, ні про число кораблів. І якщо ти набереш більше людей і кораблів, ці обидві речі, про які я тобі кажу, стануть ще більш ворожими для тебе. І обидві вони – це земля та море. Адже море не має ніде, я гадаю, такої великої гавані, яка, коли здійметься буря, могла б умістити ввесь цей флот і забезпечити безпеку кораблів. І тим більше, що потрібна не одна якась гавань, але треба, щоб були гавані по всім узбережжям, поблизу яких ти пливтимеш. А коли не буде гаваней, щоб там притулитися кораблям, знай, що доля порядкує людьми, а не люди долею. І тепер, коли я виклав тобі одну з двох небезпек, я розповім тобі про другу. Земля, май це на увазі, є ворожою тобі з такої причини. І якщо навіть, припустимо, на твоєму шляху • не буде жодної перешкоди, дедалі ти ітимеш, посуваючись наосліп, тим більш ворожою вона стає для тебе, бо скільки б не щастило людині, вона ніколи не задовольняється. І так у твоєму випадку, якщо ніхто не чинитиме тобі опору, я кажу, що простір країни збільшуватиметься, коли минатимуть дні, і призведе до голоду. Найкращим для людини є, коли вона посувається з обережністю і накреслює свої плани, зважаючи на все, що може з нею статися, а у виконанні планів виявляє сміливість».

50. Ксеркс так відповів Артабанові: «Артабане! Про все це ти дуже розумно міркуєш, проте не треба тобі всього лякатися і так докладно на все зважати. Бо природно, якщо ти хочеш у кожній справі, яка перед нами виникає, зважити на всі можливості, ти ніколи нічого не довершиш і краще поводитися сміливо і в такий спосіб уникнути хоча б половини сумних наслідків, ніж заздалегідь лякатися всього, що може відбутися і так нічого ніколи не закінчити (2). Знову, якщо зважатимеш на кожну думку, яку тобі висловлюють, і не протиставиш їй свої ґрунтовні заперечення, ти допустиш помилку, як і той, хто висловив думку, протилежну твоїй. Це призводить до однакових наслідків: як може хтось, будучи людиною, знати щось напевне? Це, як гадаю, зовсім неможливо. Отже, люди дії, здебільшого виграють, а інші, які вдаються до дрібниць і вагаються, програють. Бачиш, якої могутності досягла Персія. Коли б царі, що були переді мною, дотримувалися б політики, схожої на твою, або не додержуючись такої політики, мали б таких радників, ти не побачив би ніколи, що Персія досягла такої могутності, а тепер ті, хто нехтували небезпеками, довели її до цієї висоти. Отже, великі досягнення звичайно досягаються з великими небезпеками. А ми, бажаючи наслідувати їх, починаємо наш похід в найчудовішу добу року і, поневоливши всю Європу, повернемося, ніде не зазнавши голоду і не наразившися на якусь іншу прикрість. По-перше, тому, що ми веземо з нами велику кількість харчів, а крім того, куди б ми не вступили, в нас буде досить збіжжя, яке вирощують мешканці тих країв, адже люди, проти яких ми йдемо, хлібороби, а не кочовики».