Н. Дорофєєва: З історії грошей України

визначальними передумовами становлення грошових відносин були поглиблення суспільного розподілу праці, багаторівнева спеціалізація виробництва та суспільної діяльності людини.

Гроші повинні мати загальне визначення, бути засобом збереження вартості й на цій основі використовуватись як посередник обміну товарів і послуг. Це вихідні ознаки грошей, але без них гроші, як економічний інструмент ринкової економіки, існувати не можуть.

Економічна думка в Європі часів Відродження почала розвиватись саме завдяки аналізу ролі грошей у суспільстві.

Так, гроші тоді розглядались водночас і як предмет багатства, і як атрибут влади. Зведення грошей до статусу атрибута державної влади створює парадокси, головним з яких є те, що історія грошей — це історія боротьби приватних осіб саме проти влади держави у цій сфері.

Порівнюючи обидва підходи до грошей, можна сказати, що гроші — не предмет торгівлі і не атрибут державної влади. Швидше, вони є умовою існування ринку і проявом соціальної згуртованості, яка дає змогу державі функціонувати.

Уже з початку V ст. до н. е. відоме слово «номос», що означає «монета» (закон, традиція), а дещо пізніше це слово почали вживати як «номізма». Саме від цих термінів та деяких їх похідних і виникла назва науки про монети — нумізматика.

Допоміжна історична дисципліна, наука про монети — нумізматика (лат. питіsта — монета) вивчає історію монет як засобів грошового обігу, історію техніки монетної справи.

Сам термін «нумізматика», як назва науки, предметом вивчення якої є монети, виник в епоху середньовіччя. Основними пам'ятками нумізматики є скарби монет і окремі монети.

Нумізматика дає важливий допоміжний матеріал для вирішення певних проблем історії, політекономії, архітектури, мистецтва, мовознавства.

Монета — незмінний свідок місцевих і міжнародних економічних зв'язків. За монетними легендами та зображеннями можна дізнатись про час правління тих чи інших володарів.

Багато монет із засобу обігу були перетворені на предмети прикрас і стали художніми виробами (намиста з монет, жіночі головні убори, прикрашені монетами).

Грошовий обіг — один із проявів товарно-грошових відносин у суспільстві, показник товарного обігу, а отже, і товарного виробництва.

Найбільш повне уявлення про грошовий обіг і торгівлю дають скарби. Вони також дають змогу відновити налагоджені в минулому міжнародні економічні зв'язки як між державами, так і між окремими містами.

Для повного розуміння історії грошей варто ознайомитись з особливостями грошового обігу минулого:

гроші переходили від одного власника до іншого шляхом грабунків, захоплення воєнної здобичі, отримання контрибуцій, викупу полонених, а не згідно з актом купівлі-продажу;

перехід монети з грошового обігу в скарби, і — навпаки;

часте осідання монет у скарби (скарб — свого роду ощадний банк, який надійно зберігав від грабунків, пожеж та інших втрат певну суму грошей);

певне місце займали конфіскаційні акції (наприклад, вилучення французьким королем Філіпом IV Красивим великих заощаджень ордену тамплієрів у XIII ст.).

Після виявлення скарбу чи окремих монет відбувається їх наукове опрацювання.

Спочатку опрацьовується атрибуція монет (встановлення місця і часу їхвиготовлення), що дозволяє визначити початок карбування, а це означає — йпочаток місцевого грошового обігу.

Важливим етапом є встановлення складу грошового обігу. Аналіз монет дає змогу визначити участь місцевого карбування у загальному процесі їх виготовлення.

Нумізматична метрологія — спостереження за вагою монет зі систематизованих колекцій та окремих знахідок — дозволяє фіксувати проведення грошових реформ, які недостатньо повно і чітко висвітлені у писемних джерелах.

Основними умовами для вивчення історії грошей є:

Монети дуже рано стали предметом історичного наукового інтересу, колекціонування і вивчення.

Зацікавлення створенням нумізматичних колекцій,збором монет уперше виявилось ще в добу античності. Великі збірки монет мали правителі Римської імперії Гай Юлій Цезар (100 — 44 рр. до н. е.), Нерон (37 — 68 рр.).

Розвиток нумізматики як науки почався в епоху Відродження (друга половина XIII — XVI ст.). Відомими колекціонерами того часу були поет Франческо Петрарка (1304 — 1374), імператор Австрії Максиміліан І Габсбург (1459 - 1519).