Микола Аркас: Історія України-Русі. Том 1

Нарешті ще одна орда - вже фінського коріня - Угри, чи Мадяри. Вони в IX в. перейшли через наші степи й осілися на середньому Дунаї.

Стільки народів усяких бачили наші степи, а наші люде зазнали од них чимало лиха та кривди.

В той час, як оті згадані народи проживали в степах над Чорним морем, народи словянського коріня, а між ними й наші предки-Українці, сиділи дальше од моря, в краю лісовому та в тому середньому, що між лісом і степами. Намножуючись з часом, вони посувалися все далі на полудень та на захід. Степові народи з часом ставали все слабіші, ставало їх менше; стали степи мало-шо не порожні, а як коли, то й справді були порожні, і тоді почали наші люде осідати тут, і так розсілися мало не по всій теперішній Україні, аж до моря Чорного, Азовського й до Дунаю.

Але перш ніж говорити про українські словянські племена, скажемо взагалі про Словян та про те, як вони розселялися.

Словяне сиділи на споконвічних своїх землях аж до II чи ІІІ століття по Різдві Христа, коли ото в наші чорноморські степи примандрували германські племена (Готи, то що). Тоді ото почали й Словяне пересуватись на захід. За яких 300-400 літ (у VI та VII столітті) Словяне опанували Дунай (се пізніші Болгари), перейшли на правий бік Дунаю (Серби) і просунулися аж до Адриятицького моря (Серби та Хорвати. Сі полудневі Словяне наробили багато клопоту Візантийському (Грецькому) царству, їхні ватаги господарили по всій Грецькій землі, а деякі аж в Малу Азію заходили. „Словяне відібрали у Римлян всю Грецію" - з сумом записав в ті часи один літописець, а другий - письменник, грек Константин Порфирородний, зауважає: „Пословянилась вся земля наша й стала варварською".

Тим часом як полудневі Словяне опанували Дунай і землі на Балкані, инша частина Словян посунулася на західній полудень і осілася обік германських (німецьких) народів. Се Словяне західні: Чехо-Морави, Словаки, надбалтицькі, полабські. Коли вони посунулись на захід то за ними пішли й Поляки (осілися на лівому боці річки Висли).

Але не сиділи на місці й русько-українські племена. Як тільки з чорноморських степів пішли на захід Германці (Готи), а за ними Гунни, то зараз же подалися вони на полудень, опанували річку Дон і просунулись аж до Азовського (Сурозького) моря. Грецький письменник VI в. Йордан оповідає, що Словяне сиділи тоді на північних згірях Карпатів, від верхівя Висли, на незмірних просторах, поділяючись на Словян і Антів. Словяне (південні Словяне) сидять на Дунаї до Дністра і на північ до Висли, Анти ж (українсько-руські племена) по-над луком Чорного моря від Дністра до Дніпра. Таким чином уже в VI, а найпізніш в VII віці, ріжні словянські племена позаймали ті землі, на яких ми бачимо їх і тепер.

Які ж східно-словянські племена, а між ними й русько-українські, знаємо ми в ті давні часи? Найдавнійша літопись наша згадує такі племена (правда, в пізніші часи - у Х та XI столітті). На півночі словянської прабатьківщини, на верхівях Дніпра, Західньої Двини та Волги, сидять Кривичі. У них були міста: Полоцк, Смоленск, вони ж мабуть збудовали й Ізборськ (пізніш Псков). Але Новгород, ще далі на північ, певно засновало инше якесь словянське племя. Сі Кривичі та Новгородські Словяне все посувались в поріччя Волги, в землі фінських народів: Веси, Мері та Муроми. З мішанини кривицьких (та ще вятицьких) Словян з Фіннами склався наймолодший, але найбільший числом словянський народ - великоруський (пізніш - Московський).

На правому боці Дніпра, нижче Кривичів - були Дреговичі. Головні міста їх - Туров та ще Пинск. Пиньщину, на верхній Припеті, заселяв український народ, а решту Дреговицької землі - Білоруси.

На лівому боці Дніпра, в поріччі Сожа - Радимичі. Головні міста: Гомли (тепер Гомель) і Чичерск. Радимичі належали до білоруського племени. Зате сусіди Радимичів - Вятичі, на верхівях річки Оки, належали вже до Великоросів, так само як і ті Словяне, що осіли в поріччі Оки та на верхівях Дону, на ґрунтах Муроми, Мордви та Мещери (фінських племен) - пізніша Муромо-Рязанська земля.

Перейдемо тепер до українсько-руських племен. В самій середині сидять Поляне. Се було дуже невеличке племя. На північному заході воно граничило містами Білгородом (на Ірпені) та Вишгородом (на Дніпрі). На сході споконвічною границею був Дніпро; на полудні останнє місто було Родня, там де річка Рось вливається в Дніпро, але вже в XI в. через Печенігів Поляне покинули обороняти Поросся, а заходились се робити ближче до Київа - по річці Стугні. Сей малий трикутник - то осередок історичного життя нашого народа. Звідси пішло й імя Русь, що потім поширилось на всі українські і не українські (білоруські та великоруські) племена. Найголовніще місто у Полян було Київ.