Микола Аркас: Історія України-Русі. Том 1

Про Словян вперше згадують чужі письменники у І та II столітті по Різдві Христа, але звуть їх Венетами. Тільки через 500 літ вперше бачимо наймення „Словен", „Славен", і то звуть так не всіх Словян, тільки західніх. Саме наймення Словян пішло найскоріш од слово - то-б то се такі люде, що говорять зрозуміло по людськи, а не „Німці", що говорити не вміють.

Про Словян та про те, що діялося в ті довгі часи (перед та по Різдві Христа) ми нічого докладно не знаємо: ніхто з письменних чужинців не заходив в їхні пущі, ліси та болота й не росказав нам про їхнє життя. Зате чимало знаємо ми про те, що діялось тоді в полудневих наших землях - в степах Чорноморських, а особливо на Чорноморському побережжі.

На побережжі літ 600-700 перед Р. Хр. були вже великі грецькі осади по-над річками Дунаєм і Дніпром, в Криму, там де вливається в море Дін, на Кавказі. Найголовніщі з таких осад були: на Гіпанісі (на Богові), де тепер село Парутино, було велике торговельне місто Ольвія, і в Криму, поблизу теперішнього Севастополя - Херсонес; на р. Тірасі (Дністрі), де тепер Аккерман - Тіра; між Тірасом і Борістеном (Дніпром) була колонія Одес, чи Ордес, трохи на схід од теперішньої Одеси; там, де сходиться Чорне море з Азовським, був Пантикапей (тепер Керч), а в гирлах Танаїса (Дона) - Танаїс. І Ольвія, і Пантикапей торгували найбільш збіжжям (зерном), рибою, худобою та инщим добром. Особливо багато вивозилося звідти пшениці: наш край ще дві з половиною тисячі літ тому годував своїм хлібом Грецію.

Купуючи всячину в нашій землі, грецькі купці продавали сусіднім людям - „варварам", як їх прозивали за їхню дикість та неосвіченість, вино, оливу та всячину з своєї роботи: зброю, тканини, срібні та глиняні вази (великий посуд) і инше таке. Шпарко торгували купці вином. Торговля вином та иншим крамом дуже корисна була для Греків, і грецькі купці сильно багатіли, а їхні міста розросталися. От через сих грецьких купців і стало відомо де-що про те, які саме народи та племена жили дві-три тисячі літ тому на нашій землі. З-поміж Греків знайшлися розумні й освічені люде, що записали оповідання тих купців. Серед тих розумних та освічених людей найбільшу славу має грецький письменник, на призвище - Геродот. Він жив 2350 літ тому, і писання його збереглися аж до наших часів. Геродот не тільки слухав чужих оповідань, - він сам побував в наших краях. Кораблем він приплив в Ольвію, кораблем плавав вгору Дніпром, до порогів; переїздив він і по південних чорноморських степах. Він на свої очи бачив тих людей, що жили тоді по чорноморських степах. І хоч там жили не однакові племена, дуже не схожі одно на друге, проте Греки усіх їх прозвали однаково - Скифами.

Що ж то за люде були Скифи? Народ Скифський, - як оповідає Геродот - був дужий, одважний і великий числом. Його землі простягалися од самого Дунаю аж до Дону, - мало не на 1000 верст (кілометрів), а вгору, на північ, сягали верст на 700. Де-котрі з племен скифських жили з хліборобства та бжільництва - сіяли усяку пашню: жито овес, ячмінь, просо, сочевицю, льон, і жили вони хуторцями та селами. Але більше було таких, що не жили на одному місці, а блукали із великими гуртами худоби й табунами коней, що в них кохалися та вміли добре на них їздити верхи. По річках вони ловили рибу. Худобу, коней, шкуру з них та рибу міняли вони по грецьких кольоніях (осадах) над Бугом, Дністром та Чорним морем; вимінювали собі те, що їм було потрібне у їх немудрому господарстві.

Усю ту країну, де були оті кольонії та жили сусідні народці, Греки прозивали „Велика Скуфь", або просто „Скифія". Головна орда тих Скифів звалась „Царською" і жила коло Танаіса (Дона); на лівому боці Борістена (Дніпра) жили Скифи-кочовники, „що нічого не сіють, ані не орють"; по обох боках Борістена - Скифи-хлібороби, - вони мали по-над Дніпром свої осади, і Скифи-орачі (на середньому Бузі), „що хліб сіють не на свою страву, а на продаж". Скифів, що жили по низах Бога та Дністра, близче до кольоній грецьких, Геродот прозиває Каліпідами, себ-то погречені Скифи. Вони сіяли хліб і на продаж, і самі вживали його, садили й городину.

На північ (так як у теперішній Київщині та Подільщині) жили вже нескифські племена: Неври на північ від Дністра й Бога, а на схід од них, по-над Дніпром, Людоїди (мабуть через те, що їли сире мясо) та Чорноубрані. Неврита Людоїди - це певно якісь словянські племена.

Як каже письменник Гіпократ, що жив 50 літ після Геродота Скифи не мали а-ні домів, а-ні хат, а на великих 4-х і 6-ти - колесних возах робили з повсті халабуду, укриту з усіх боків; такий віз тягли дві або три пари волів, і в тих будках сиділи жінки та діти Скифів а сами вони їхали слідом верхи на конях. Становилися табором де-небудь у степу, поки худоба (табуни овець, коров та коней) не спасе того степу, а тоді рушали далі.