Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 2. Частина 1

На початку травня (мая) коло города Голтви козаки розбили були Поляків і погнали їх до Лубен; звідтіль подалися на Лохвицю і Миргород і стали табором на р. Сліпороді, і там стояли більш місяця. Коли прочули, що на підмогу Потоцькому прийшов князь Ярема Вишневецький, то Остряниця зараз пішов до Жовнина; він дожидав, що до його скоро прийде полковник Скидай з Чернигівщини, куди він подався набірати нові ватаги; з Дону йшли покликані на підмогу донські козаки із полковником Путивльцем; третю поміч вів до його з степу Шикирявий і четверту ватагу з-під Київа вів Солома. До Остряниці з усіх сел збігалися люде, і він, не дождавшись тієї помочи, що йшла до його, а поклавши надію на щастя, що послужило йому під Голтвою, рушив на Поляків. Тим часом Поляки перехопили ватаги Шикирявого й Путивльця, вирізали їх, перейшли Сулу біля Лукомля і накинулись на Остряницю. Цілий день билися козаки, але вже як почало смеркати, Поляки прорвали козацький табор і захопили козацькі гармати та вози. Остряниця із кінними козаками переплив Сулу і втік, бо боявся, що його оддадуть ворогові на поталу.

На його місце вибрали козаки Дмитра Гуню. Але було вже пізно. Тільки й усього, що Гуня, чоловік дуже здібний, встиг затягти облогу на довгий час. Він не спроможен був видержати облогу до-краю, бо у козаків бракувало припасу. Проте він ізнов отаборився, і 15-го червня (юня) Ярема Вишневецький почав його штурмувати. Та козаки не вважали на те й сподівалися помочи од Скидана. Одначе Поляки й його перейняли на Дніпрі, і він попався їм у руки. Тоді Гуня, одбиваючись од ворогів, знявся табором і подався до гирла Стариці, де впадає вона у Дніпро, і там отаборився. Через тиждень прийшов на поміч Полякам сам польний гетьман з рештою війська, і вони облягли козаків. Довго билися козаки, та вже почали терпіти від голоду. Полякам теж не-переливки було у що-денних потичках із козаками, і польний гетьман 15-го липня (юля) послав до Гуні універсал, щоб він піддався. Одначе те нічого не помогло. Якось у-ночі козаки вскочили у польський табор, позаклепували багато гармат і попсували їх; Поляки дожидалися до себе інженера Француза Боплана із підмогою, а козаки - полковника Филоненка. А голод усе дужче й дужче давив і одних і других. Козакам доводилось надто важко, бо у них зовсім не ставало харчів, коли тут підійшов Филоненко. Поляки накинулися на нього і довго не пускали до табору козацького; цілу ніч бився із ними Филоненко, але хоч у бойовищі тому потеряв багато харчів і пороху, та світом таки пробився у табор. Одначе того, що він привіз із собою, ледве вистарчило на два дні. Не сила була вже козакам терпіти, - вони почали ремствувати й поклали піддатись Полякам. Тоді Гуня й Филоненко, щоб не зазнати лютої смерти, утікли на Запорожжя, а козаки піддалися й присягли, що будуть коритися коронному гетьманові. У вересні (сентябрі) у Київі зібралася рада: був на ній і коронний гетьман. На раді тій вибрали чотири посли до короля: Романа Половця, Івана Боярина, Яця Вовченка і Богдана Хмельницького, щоб прохати короля вже не про те, щоб вернуто було їм стародавні права, а про те, щоб хоч оставили козакам їхні ґрунта й добро.

А в кінці року 1638 польний гетьман зібрав раду на урочищі Маслів Став і там прочитав їм таке сеймове рішення: козаки не мають права вибірати собі а-ні гетьмана, а-ні старшину; замість гетьмана призначається од уряду Річипосполитої комісар з шляхтичів, і перший такий комісар був Петро Комаровський; на полковницькі уряди призначалися не козаки, а шляхтичі; замість Трахтемирова назначений був задля козацького уряду Корсунь, а козацьку столицю Трахтемирів, з козацьким манастирем, оддано відомому Лащови - подяка за те, що добре приборкав козаків. Таким способом козаки позбулися свого самоврядування: на всі вищі посади у війську почали людей призначати, та ще й з шляхтичів, ворожих до козацтва. Козацький реєстр остався 6.000; їх поділили на 6 полків і звалися вони так, як ті староства, де їм вільно було жити: Білоцерківський, Каневський, Корсунський, Черкавський, Чигиринський та Переяславський. Тут тільки козаки могли мати землю „на вічному й наслідственному праві", тоб то так як і шляхта. Хто не записаний в реєстр, той тепер неминуче мусів обернутися у посполитого - чи то вернутися у мішане, коли був міщанин, чи у панські піддані. Міцно взяло в свої руки козаччину Польське правительство. На Дніпрі знову виріс Кодак і не пускав людей на Запорожжя. Розташоване по Вкраїні польське військо наглядало за тим, щоб було все тихо та смирно.