Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 2. Частина 2

Хмельницький обложив навкруги Львів і почав стріляти з гармат. З такими потугами, які були у Хмельницького, йому легко було опанувати містом, та йому сього зовсім не треба було - він із Волині прийшов сюди, аби не стояти на одному місці. Саме тоді на сеймі вибірали нового короля. Хмельницький нетерпляче чекав того вибору, бо аж новий король міг розпочати переговори як слід й добути козацтву та народові українському якісь права й уступки від сейму.

Хмельницький подав свій голос за меншого брата Володислава Яна-Казімира, бо сподівався, що він буде прихильний до Українців. Два тижні простояв Хмельницький під Львовом. Поляки спалили передмістя і засіли в місті. Козаки приступали то з того, то з другого боку. Бомбою з гармати запалено жидівську синагогу; пожежа розкинулась геть по місту. Тоді вже виставили Поляки білу корогву і згодилися піддатися; послали послів до Хмельницького, просили помилувати Львів; Хмельницький сказав, що за для Українців львівських помилує, але нехай заплатять 200.000 червінців викупу, тільки їх вже перед тим вичистив Вишневецький. Просили зменшити окуп - не зменшив, бо обіцяв ті гроші Тугай-беєви. Заплатили таки - то грішми, то річами коштовними, ще й обід козакам справили. Як пішли козаки, то Поляки раділи, що з душею осталися; вважали то чудом і сказали, що то святий Ян з Дуклі оборонив місто од козаків і Татар. На честь святого того міщане й памятку поставили: стовп з статуєю св. Яна, що й тепер стоїть.

14 жовтня (октября) козаки з-під Львова пішли під Замостя, (в Холмщині, в теперішній Люблинський губ.) на саму гряницю України.

У Замості стояло 10.000 війська, що зібрав Вишневецький. З тим військом, що мав Хмельницький, він міг би взяти ту кріпость без клопоту, але він аж три тижні простояв тут та удавав, що облягає - все дожидався вибору короля.

Нарешті приїхав аж 17 листопада (ноября) посол од нового короля. Вибрали таки Яна-Казімира. Він сповіщав Хмельницького про свій вибір, обіцяв всякі полекші козакам і вірі православній, та просив Хмельницького перш за все відступити від Замостя. Хмельницький виявляв велику радість, казав стріляти з гармат і сказав, що зараз їде на Україну, сповняючи волю нового короля. З Замостя узяв невеликий окуп, всього 20.000 злотих, і повернув на Україну.

Перед Різдвом прибув Хмельницький із військом і старшиною у Київ. Митрополит Сильвестр Кос з патріархом Єрусалимським Паісієм, що тоді пробував у Київі, і з иншим духовенством виїхали на зустріч Хмельницькому далеко за місто. Сила народу зібралося і радісно його витали: дзвонили в усі дзвони, палили з гармат. Проїхавши крізь Золоті ворота, він серед старшини наблизився до собору св. Софії. Там його вітало духовенство, а студенти Академії й школярі приймали його латинськими та українськими віршами, називаючи його Мойсеєм, що народ український визволив з кормиги польської, як Мойсей з єгипетської; величали спасителем і хранителем України, Богом їм даним і на знак того Богданом названим.

З патріархом, митрополитом та деким з духовенства Хмельницький розмовляв потім часто, і тут вперше одкрилися йому очи на те, що робив він і що міг зробити для України, для свого народу. Досі він мав на думці тільки козацькі кривди, а про селян не дбав. Але тепер побачив, як увесь народ простягає руки до нього і жде од нього порятунку. В Хмельницькому сталася в Київі велика переміна. Та було й инше де що, що підіймало його дух і надії. Сусідні держави побачили, яку силу тепер має Хмельницький, шукали його приязні й союзу. Турецький султан Ібрагим, Кримський хан Іслам-гірей, Семигородський воєвода Юрій Ракочі, Молдавський Господарь Василь Лупул, Московський царь Олексій Михайлович - поприсилали до нього послів. Пізніш присилала послів ще й Швеція. Тепер Хмельницький став иначими очима дивитися на діло - тепер він неначе вперше зрозумів, що він не хлоп-повстанець, а „Гетьман з ласки Божої та по волі народа". Досі він мав перед очима тільки справу козацьку - а тепер зрозумів, що се дрібниця; треба брати ширше, треба думати про те, як би од Польщи визволити увесь Український народ, щоб він міг жити вільний і сам собою правити, під обезпекою козацького війська. „Доказав я, про що не думав - тепер докажу, що надумав, - казав Хмельницький - визволю з лядської неволі увесь народ Руський (себ-то Український). Попереду воював я за свою кривду, тепер воюватиму за нашу православну віру. Поможе мені весь народ аж по Люблин, по Краків, я од народу не одступлюся, бо то права рука наша".