Ілько Борщак - Іван Мазепа - Життя й пориви великого гетьмана

З Бендер виїхали негайно до Константинополя вибрані кур'єри, і п'ять днів пізніше маркіз де Ферріоль, амбасадор Його Християнської Величності на турецькім дворі, повідомляв Людовика XIV, що шведський король, побитий на Україні, прибув з гетьманом Мазепою і його козаками до Очакова. Його справоздання кінчилось такими словами: «Ось, ваша величносте, велика подія, за якою прийдуть ще більші».

Шведи й українці йшли далі вперед. Вони минули Інгул і 17 липня вранці дійшли до Богу. Ріка на кілька миль від свого гирла широка приблизно на півтреті кілометра. Появились турецькі човни. На них були всілякого роду харчі: барани, курки, хліб, коріння, грецькі і кримські вина. Шведи й українці, що гинули з голоду, побивались за цими харчами і платили турецьким і грецьким купцям, привабленим сюди такою нагодою, казкові суми.

Становище стало небавком ще критичніше. Очаківський паша, пригадавши собі, що його «добрий і дорогий друг Мазепа» під час воєн з Україною побив його кілька разів болюче у бою, не хотів пропустити нагоди до помсти.

Він вислав тільки один човен для шведського короля і для Мазепи, заявляючи, що без офіціального дозволу султана війська перевести не може. За той час наближалася російська кіннота. Володарі висилали до паші вістуна за вістуном, але турок лишився непохитним. Уже тоді казали, що москалі його підкупили.

19 липня шведи покористувалися човнами, які привезли їм харчі; вони заплатили їх власникам більшу частину того золота, що везли із собою. Карло XII, Мазепа, їхня дружина і шведські генерали зайняли місця на великім човні, де керманичами були запорожці. Козаки переходили ріку вплав, тримаючися кінських хвостів.

Паша своєю зрадою спричинив смерть якої тисячки шведів, які, залишившись на лівім березі Богу, попали в московські руки; багато із тих лицарів потонуло, коли пробувало з кіньми переплисти ріку. Полонених відіслали до Переволочної. Козаки, що не могли йти за Мазепою, заховались у степу, де москалі не мали сміливості їх здоганяти і приєднались до гетьмана в іншому місці, переправившись через Бог.

Карло XII і Мазепа розташувались головною квартирою у двох милях від Очакова, бо король, обурений нелояльністю паші, не хотів ввійти до міста. Гетьман вибрав на табір вигідне місце недалеко озерця Аджіголь, де колись козаки під час своїх нападів ховали свої човни перед турецькими стежами, які перепливали Чорне море близько Дніпрового гирла.

Карло XII і Мазепа вислали до султана амбасадора Найгебавера та козацького старшину з проханням захистити їх у своїй державі і зі скаргою на очаківського пашу. Султан майже негайно звільнив пашу з його становища.

Цього самого дня Клінковстрем і один козацький старшина виїхали до кримського хана: шведсько-український союз можна було ще зміцнити порозумінням із турками та татарами.

Невеличка армія вибралась у похід через дніпровський лиман під пекучим сонцем серед степу, висушеного спекою. Час минав: 26 липня шведи зупинилися в місці, де нині знаходиться Одеса і завернули на північ. 31 липня розташувались табором у Кучургані, і 1 серпня побачили на овиді оборонні вали Бендер. Втікаючи витратили тиждень на тих сто кілометрів, що відділяли Очаків від Бендер, і ветерани шведських воєн казали, що від 15 літ не знали такого важкого переходу.

У Бендерах ждав на Карла XII посол від царя. Він пропонував йому мир, але домагався голови Мазепи. Дуже погано знали цього короля ті, що вважали його здібним до такої підлоти; він відкинув із обуренням пропозиції Петра.

Ненависть царя до гетьмана не знала меж. Той сам, що вкинув до в'язниці свою жінку і свою сестру, що мучив і знущався над жіноцтвом і дітворою і пізніше видав навіть на муки власного сина, хотів власними руками роздерти Мазепу; на саму Думку про його бунт він діставав приступи скаженості, яка наводила страх на його оточення.

У той час, як Мазепа зі шведським королем відступали щораз далі, нагадуючи цим відступ славних 10000 греків, серед голоду і інших невигод, царська дипломатія шукала завзятуще способів, як знищити бунтаря. Вона поробила заходи в Константинополі, щоб Мазепу видали в руки ката. Російський амбасадор передав великому візирові власноручний лист Петра, який домагався видачі Мазепи. Що більше: цар, хоча який був скупий, не завагався запропонувати великому муфтієві 300000 талярів, величезні гроші на ці часи, якщо він згодиться допомогти йому в тій справі.

Висланий з Очакова посол Карла XII Найгебавер, почувши про цю небезпеку, починає діяти. Він передає великому візирові меморіал, де заявляє, що «козаки не є підданими царя, бо тільки прийняли його дуже далеку опіку; тому-то вони мали повне право виступити збройне проти гнету, який зовсім не скривав свого наміру, щоб знищити козацькі вольності».