Федір Пігідо - «Велика Вітчизняна війна»

note 305 Note305 35 Щоб запобігти прослуховуванню інформації про події на фронтах з неконтрольованих владою джерел, комуністичний режим вдався до реквізиції радіоприймачів у населення у прифронтових районах. З метою «дозування» інформації про події на фронтах та у світі було створено «Совинформбюро». Дозована інформація про події на фронтах і у світі, вилучення радіоприймачів, неправдиві повідомлення «Совинформбюро», що друкувалися в пресі, все це призведе до породження різних чуток, що в цілому вірно трактуватимуть події, пов'язані з поразками Червоної армії.

Автор спогадів слушно пише, що наказом система показувала довіру народові, в «любові» до якого перед тим неодноразово клялася.

note 306 Note306 36 С. І. — російською мовою «сетевой индивидуальный» радіоприймач, тобто «мережевий індивідуальний».

note 307 Note307 37 А. Стессель — російський генерал-лейтенант. Під час російсько-японської війни був начальником укріпленого району в Порт-Артурі. Здав фортецю противнику. Засуджений військовим судом до страти, був помилуваний царем.

note 308 Note308 38 У травні 1918 р. в Українській партії соціалістів-революціонерів стався розкол. Ліва частина утворила партію, яка за назвою газети «Боротьба» дістала назву «УПСР — боротьбістів». «Боротьбісти» визнавали радянську владу, але не згоджувалися з більшовиками у питанні самовизначення України. Боротьбісти домагалися утворення незалежної від Росії Радянської України, яка б перебувала з РСФРР у дружніх стосунках. 1920 року, комуністи примусили партію боротьбістів «самоліквідуватись». Чимало її членів вступили до КП(б)У і брали участь в «українізації». Згодом майже всі були репресовані. Наприклад, можна згадати колишнього наркома освіти Олександра Шумського. Ф. Пігідо, говорячи «один сам застрілився», має на увазі П. Любченка, який займав посаду Голови Раднаркому УРСР і застрелився під час роботи серпневого (1937 року) Пленуму ЦК КП(б)У, на якому його звинувачено у створенні підпільної «буржузно-націоналістичної організації», і стало зрозуміло, що його передадуть по закінченню засідання до НКВС.

note 309 Note309 39 В СРСР питання про дезертирство у Червоній армії взагалі замовчувалось. Нині видруковано чимало джерел та досліджень, що засвідчують масове дезертирство з лав безладно відступаючих частин і з'єднань, а також знов мобілізованих, яких непідготовлених, часто беззбройних кидали у бій, де вони масово гинули або потрапляли у полон. У військах тоді спостерігалась паніка, поразницькі настрої. В початковий період війни саме радянське командування не знало справжнього становища на фронті, було деморалізоване і втратило управління військами.

Начальник Генерального штабу німецьких сухопутних військ генерал Ф. Гальдер писав з цього приводу таке; «Верховне командування противника, очевидно, зовсім не бере участі в керівництві операціями військ. Причини таких дій противника не зрозумілі» (Российская газета, 1995, 22 июня).

note 310 Note310 40 З наближенням нацистських військ влада намагалася евакуювати у східні райони СРСР матеріальні і трудові ресурси. Частина «мобілізованих» студентів, учнів ремісничих шкіл, молодих робітників відправляли «своїм ходом». Ця стихійна мобілізація закінчувалась здебільшого тим, що вони потрапляли під німецькі бомбардування, гинули, розбігались, поверталися додому.

Вживши терміну «резервісти», Ф. Пігідо, безумовно, мав на увазі людські ресурси, які можна було використати як для мирної праці, так і для поповнення діючої армії. Радянська влада вживала заходів, щоб максимально відправити на схід молодих робітників, юнаків з училищ, шкіл, студентів. Однак повністю виконати це завдання не вдалося через швидкий наступ німецьких військ. На окупованій території залишилось дуже багато молоді, яку німці вивозили як «остарбайтерів». Коли радянські війська поверталися у 1943 р., то так звані польові комендатури мобілізували чоловіче населення, крім старших людей, непридатних до служби. Траплялися випадки коли поновлення без підготовки і навчання посилали в бій, внаслідок чого були великі втрати.

note 311 Note311 41 Не маючи змоги вивезти на схід документи і матеріали архівних сховищ, архівні працівники за наказом партійного керівництва і під наглядом НКВС їх палили, щоб документи не дістались нацистам. Цим самим архівним джерелам, що зберігали історичну пам'ять, було завдано величезної шкоди. При поспішній втечі з території, яку залишали радянські частини, працівники архівів не дуже з'ясовували ступінь цінності тих чи інших документів. Було вивезено, на жаль, не всі архівні матеріали, значну частину знищили. Те, що залишалося в архівах, переглядали німецькі спеціальні комісії, які теж відбирали все, що їм здавалось потрібним, особливо пов'язане з економікою, ідеологією, ресурсами тощо. В роки війни архівній справі було завдано непоправних втрат.