Федір Пігідо - «Велика Вітчизняна війна»

note 292 Note292 22 Від перших днів німецько-радянської війни комуністичні керівники заявляли, що напад німецьких військ на СРСР викликав загальне обурення та патріотичний підйом усього населення проти агресора. Це твердження увійшло в радянську історіографію, але воно не відповідає дійсності. Прихильне ставлення до німців на початку війни було поширене не лише в Західній Україні та Прибалтиці, як пізніше визнавали комуністи, щоб цим таврувати український та балтійський націоналізм, але також по всій Україні, особливо на селах, і навіть подекуди в Росії. Ставлення до німців змінилося радикально 1942 року. На це було три причини: а) нацистські злочини проти радянських військовополонених та цивільного населення, б) воєнні поразки, які захитали переконання населення про непереможність Вермахту, в) нові репресивні заходи радянської влади проти «прєдателей родіни».

note 293 Note293 23 Для незадоволення в Червоній армії, головно серед українців, склалося багато причин: масові репресії, розкуркулення, голод 1921-1923 та 1932-1933 років, виселення людей у віддалені райони СРСР, загальне свавілля та беззаконня, породжені сталінською тоталітарною системою. « початком війни масові здачі в полон, дезертирство руйнували сталінський міф про «єдність», «згуртованість» радянських людей, які у випадку будь-якої агресії всі як один мали стати на захист соціалістичної Батьківщини. Щоб запобігти дальшому розкладанню Червоної армії, тиждень після німецького нападу спільним наказом НКДБ, НКВС і Генерального прокурора СРСР всіх, хто здавався у полон, було прирівняно до зрадників Батьківщини.

note 294 Note294 24 Колективізація здійснювалась під примусом сталінського тоталітарного режиму. Сільське населення, яке власною працею здобувало засоби до життя, особливо більш заможне, оголошувалось куркулями. Суть, власне, полягала в тому, що селянин, який мав власну землю і не бажав колективізації, був незручною і небажаною фігурою для партійно-державного апарату. Радянська влада планувала позбавити його власності і загнати до колективного господарства, що дістало назву «колгосп». Сільськогосподарську продукцію, вироблену в колгоспі, влада фактично реквізувала, видаючи мінімум для прожиття колгоспникові.

Почалася боротьба, або, як казав Сталін, «революція згори», тобто відчуження селян від власності, суцільна колективізація, масове «розкуркулення» селян. У 1928-1931 рр. в Україні було «розкуркулено» 352 тис. селянських господарств. Усіх, хто чинив опір, депортували у Сибір, північні райони СРСР.

Населення було незадоволене насильницьким вилученням у них землі. Певна частина людей чекала краху радянської влади, сподівалася на визволення ззовні. Тому багато жителів не тільки західних, а й східних регіонів України вітали німецькі війська як визволителів. Однак жорстокий режим завдав їм також немало горя і страждань.

note 295 Note295 25 Після приєднання до СРСР Західної України і Західної Білорусії радянське командування прийняло рішення побудувати оборонні укріплення на новому кордоні, що дістали назву «лінії Молотова». Її будівництво не було завершене до вибуху війни. Водночас система оборонних споруд на старому кордоні — «лінія Сталіна» — була роззброєна та планомірно зруйнована. Очевидно, радянське військове командування побоювалося, що у разі війни її могли б захопити ворожі десанти як вигідний тактичний плацдарм у тилу радянських військ.

note 296 Note296 26 Спираючись на «пакт Ріббентропа-Молотова» та виходячи з того, що Німеччина була зайнята війною проти Англії і Франції, Сталін прийняв рішення приєднати до СРСР Буковину і Бессарабію. 28 червня 1940 р. радянський уряд вручив румунському послу в Москві ультиматум про негайну передачу цих територій Радянському Союзу. Того ж таки дня частини Червоної армії зайняли Буковину і Бессарабію.

Восени 1939 р. радянський уряд нав'язав урядам Литви, Латвії та Естонії «договори про взаємну допомогу» на умовах використання Радянським Союзом їхніх військово-морських баз. 28 березня такий договір було підписано з Естонією. На її території розміщувався військовий контингент у складі 25 тис. чол. На території Латвії, якій СРСР нав'язав договір, що був підписаний 5 жовтня, також було розміщено радянські війська. З Литвою договір було підписано 10 жовтня 1939 р. СРСР також увів сюди свої військові сили.

Влітку 1940 року Сталін приступив до вирішення «прибалтійської проблеми». 17 червня радянські війська перетнули кордони Литви, Латвії та Естонії й окупували ці країни. Незабаром були сфальсифіковані вибори, після яких радянський уряд примусив ці країни увійти до складу СРСР. 4-5 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла рішення про входження Литви, Латвії та Естонії до складу Радянського Союзу.