Федір Пігідо - «Велика Вітчизняна війна»

В інших районах обробку польової землі, як пояснювали місцеві крайсляндвірти, тимчасово, у зв'язку з нестачею тяглової сили та реманенту, провадили на колгоспних засадах, також оплату за роботу селяни одержували за відроблені трудодні.

В багатьох районах Київщини було запроваджено спільну обробку польової землі. Потрібну частину насіння вносив кожний господар. Розподіл урожаю провадився на корню, отже, врожай збирав уже кожний окремий господар осібно.

Запроваджені окупаційною владою податки натурою — збіжжя, м'ясо, молоко, яйця та інше, — як рівняти до всяких прямих і затушкованих податків за совєтських часів, були менші.

Основна маса селянства жила в 1942-43 роках, особливо, коли врахувати воєнний час, відносно добре, та, безперечно, незмірне краще, ніж за часів совєтської влади. Переважна частина селян хліба мала досить, note 148 Note148 *21 овочів також; з товщами було гірше, але вже з осени 1942 року багато селян угодувало кабанів, і сало в селян було; м'яса й риби також не бракувало. Солоної риби було важко дістати, але я часто бачив у селян-наддніпрянців бочки «оселедців»: селяни ловили сітками дрібненьку річкову рибу й особливим способом засолювали їх. Майже в кожному дворі були свині, багато селян мали корови, з'явились вівці. Птиці також мали досить — цю частину господарства большевики не справились зруйнувати, і великі колгоспні пташині ферми потрапили до селянських рук. note 149 Note149 *22 Так звану самогонку — горілку — «гнали» майже в кожній третій, а вже певно — в четвертій хаті. Недаром на Київщині та Дніпропетровщині часто доводилось чути від селян, що, мовляв, за два роки німецької окупації селяни випили горілки та з'їли сала й курятини більше, ніж за двадцять п'ять років совєтського панування. І це нехай не дивує читача: навіть там, де система польового господарства мала колгоспні форми, селяни одержували за свою працю в два-три рази більше, ніж за совєтської влади. На Чернігівщині, наприклад, та, зокрема, на Новгород-Сіверщині в 1941-42 роках селяни одержували по три-чотири кілограми за трудодень, тоді як за ввесь час совєтсько-колгоспного життя оплата трудодня в цих місцях майже ніколи не перевищувала 500-700 грамів за трудодень. Це ж саме треба сказати й щодо значної частини Київщини, зокрема — придніпрянських сіл.

Люди, позбувшись колгоспного ярма, рвалися до своєї роботи. Треба було бачити, з якою любов'ю, з якою побожністю вони поралися біля своєї землі, з якою врочистістю виїздив хазяїн у поле сіяти свою пшеницю, з якою веселою заклопотаністю селяни поспішали в поле, десь за дві години до світанку, щоб до сонця зв'язати гречку; треба було бачити, як дбайливо було впорано городи та наділені для індивідуального користування ділянки польової землі, щоб зрозуміти, як остогидло бідним селянам колгоспне ярмо, оте «колгоспне щасливе життя», про яке українське селянство склало відому пісеньку:

«… ні корови, ні свині,

Тільки Сталін на стіні…»

Поля, що їх обробку провадили спільно, також було впорано з давно вже невиданою дбайливістю: адже люди знали що все, що там уродить, — то їхнє. Так само було добре оброблено «колгоспні» поля — люди знали, що з того «колгоспу» буде сплачено окупаційній владі твердо визначену частину-податок, решта ж належить їм — господарям, і що більша буде тая решта, то більше буде в них у засіках. І тому робота, як кажуть, горіла в руках. Сільськогосподарський реманент, як відомо, було в більшості знищено при відступі совєтських армій, але вже в 1942 році реманент у переважній частині селян був — щоправда, примітивно зроблений сільськими ковалями та колишніми полоненими з глибинних областей Совєтського Союзу, між якими було багато всіляких фахівців-робітників. Отже, були плуги, борони, рала, культиватори, вози та інше.

За два роки окупації зовнішній вигляд селянства в його масі змінився на краще як щодо здоров'я, так і до одягу. Величезні маси «мішечників», себто мешканців міста, шукаючи хліба, сала, птиці, меду та інших засобів харчування, несли з собою одяг, взуття, годинники і т. д. Несли міняти свої злиденні рештки, але несли й речі, здобуті в жидівських та залишених комуністами помешканнях у перших днях після вступу німців.

Коли дивитися на цей буйний розквіт селянського добробуту після колгоспної неволі, само собою напрошується порівняння з часами так званого НЕП-у note 150 Note150 *23 . note 151 Note151 120 І тоді, нісля проголошення НЕП-у, з блискавичною швидкістю, за два-три роки, розквітла країна, і тоді поля забуяли пшеницями, а базари ламались від усякого добра. Звичайно, на цей раз масштаб того відродження був менший — війна, окупація не могли не відбитись на всьому житті, але загальна картина та ж: селянство з таким же захопленням заходилось будувати своє власне господарство.