Федір Пігідо - «Велика Вітчизняна війна»

— Товариші, — сказав він, — я хочу вірити, що ніхто з вас не обманює себе про дійсне значення умови з Німеччиною. Я гадаю, що серед усіх, що зібрались тут, немає наївних людей, що насправді повірили б у щирість дружби між країною непереможного соціялізму та фашизмом. Але… не будемо про це говорити. Підіждемо ще трошки. Одно мусить бути ясним для нас: взаємне кровопускання, що відбувається між буржуазними країнами, не ослаблює нашої соціялістичної батьківщини. До фінішу ми підійдемо найбільш сильною стороною. Буржуазні країни уже втратили значну частину своїх сил. Німеччина починає задихатись. Ми ж сьогодні стоїмо, повні сил, напоготові. І того поки… з нас досить. Про решту подбає Політбюро.

Мені скажуть, що така відповідь якогось невідомого доповідача — не авторитетна. Я також не збираюсь переоцінювати «питому партійну вагу» цього доповідача, та все ж, знаючи до певної міри, «стиль» роботи партійних працівників, знаючи, що навіть найбільший партійний працівник міг говорити лише те, що йому наказано партійним комітетом, я вважаю, що цієї відповіді не можна легковажити, досліджуючи питання про «розв'язування війни», про умови, які уможливили виникнення війни, про справжніх «Кріґсфербрехерів», чи про тих, хто свідомо спровокував війну та кого ще бракувало на лаві підсудних на Нюрнберзькому процесі, хоч Рібентроп, коли я не помиляюсь, і вимагав від суду посадити поруч із ним ще декого зі східніх «вождів».

Цей несподіваний, «зрадницький» напад переплутав, так би мовити, карти совєтського керівництва, вніс багато замішання й паніки. Вся обстановка перших днів війни свідчить про те, що «напад» був справді несподіваний, хоч совєтське командування й готувалось до війни багато років і вже, так би мовити, цілком конкретно, більше року. note 43 Note43 32 Партійні кола були глибоко переконані, що війну проти Німеччини почне Совєтський Союз, і почне її саме «сокрушительным ударом». note 44 Note44 33 Правда, щодо останнього, себто «сокрушительного удару», то думки в багатьох розходились: ще зовсім свіжі були враження від фінляндського, далеко не «сокрушительного удару», — цього дивовижного змагання пігмея з совєтським «велетнем».

У неділю 22 червня, коли почалась війна, я мав наради в справі дипломного проєктування студентів, і виїхав до Інституту в шостій годині ранку. Біля Бессарабки я побачив, що люди дивляться на групу літаків, які на досить значній висоті летять на захід. Далеко позаду цих літаків видно димові кільця від розривів шрапнельних набоїв. Це трохи дивувало всіх: чому ж ще й обстрілювати чи далеко до нещасного випадку? Всі ми до такої міри звикли до всякого роду військових вправ за останній рік, до майже щоденних «повітряних тривог», що ні в кого не з'явилось навіть думки, що це вже й є та давно очікувана війна. Лише в Інституті я довідався, що Німеччина почала війну. Студенти були в підвищеному настрої, всі хвилювались, розповідали про нічне бомбардування летовища десь поблизу. Про працю годі було й говорити. Промову Молотова слухали мовчки, стиснувши зуби. Подекуди можна було бачити неприховані зловісні вогники в очах слухачів. Опівдні я вернувся до міста. На розі вулиць Леніна й Хрещатика кинувся у вічі великий натовп людей. Розпитую. Кажуть — німецького шпигуна спіймали. На Львівській вулиці ґвалт, галас. — Що? — Шпигуна піймали. Ця шпигуноманія шаліла на вулицях півтора-два тижні. Темп її почав трохи спадати лише в липні, коли її заступила шалена паніка та гасло: «Спасайся!».

Я не знаю, чи відбувалися подібні явища на вулицях німецьких міст, у Франції, в Англії на початку війни, але в нас шпигуноманія набрала характеру психічної хвороби. note 45 Note45 34 Ось натовп волочить до «міліції» хлопця, років вісімнадцяти, в якого, мабуть, показався підозрілим широкий «кльош» з незвичайно дбайливо випрасованими складками штанів; там ведуть, підштовхуючи, якогось діда — в кепі польського крою. Були випадки заарештування військових. Багато було комічного, але були й трагічні випадки.

Полювала за шпигунами комсомольська молодь, але мені доводилось бачити в цій ролі й людей старшого віку, очевидно, партійців та «активістів» з міського міщанства. Досить переглянути совєтські журнали та різного роду брошурки-аґітки або послухати радіо-висилання для молоді, в яких незмінно оспівується «бдітельность» комсомольців та піонерів, note 46 Note46 *4 як це явище перестане вас дивувати. Адже відомо всякому, що майже три чверти всіляких «ворогів народу», «шкідників», диверсантів, фашистських шпигунів і т. ін. спіймали або піонери, або комсомольці. Принаймні так виходить, коли вірити всьому тому, що пишеться й розповідається для молоді. В такий спосіб ще немовлятам-піонерам прищеплюється «смак» до висліджування один одного, до підглядування за вчинками потенціяльних «ворогів народу», якими, до речі, вважаються всі 200 мільйонів абітурієнтів того велетенського концентраційного табору, яким був і є так званий Союз Совєтських Соціялістичних Республік.