Владимир Вятрович - Війна і міф. Невідома Друга світова

Вибухи, організовані радянськими спецслужбами, німецька окупаційна влада використала для звинувачення київських євреїв у провокації та виправдання їхнього масового знищення у Бабиному Яру 29 та 30 вересня 1941 року. За ці два дні нацисти розстріляли майже 34 тисячі дітей, жінок та старших людей.

Вибух в Успенському соборі Лаври стався 3 листопада 1941 року, за дві години по тому, як його відвідав словацький президент Йозеф Тісо. Візит відбувся о 12:30.

Існує кілька версій події. О 14:30 у соборі стався невеликий вибух. Потім з собору вибігли троє осіб, один з яких — в однострої червоноармійця. Один з поліцейських вартових помітив утікачів і відкрив вогонь на ураження — застрелив усіх. За кілька хвилин Успенський собор злетів у повітря, знищений грандіозним вибухом. Тіла підривників пролежали біля руїн собору до березня 1942 року.

Місто російської слави відзначає день народження. Сьогодні ж у місто із Кронштадта прибула Ікона Божої Матері «Благодатне небо». Вона була написана на честь повернення Криму і Севастополя до Росії. Вранці ікона облетіла на вертольоті все місто.

Суть міфу

Оборона Севастополя — найвидатніший приклад героїзму та самопожертви росіян, взірець для наслідування.

Факти стисло

Цей штамп вживається у російському інформаційному просторі, щоб підштовхувати читача до думки, що місто й справді оповите славою і вся ця слава належить виключно «русским». В обох випадках ідеться про серйозне перекручення: по-перше, не такої вже і слави, по-друге, не лише російської.

Факти докладніше

Місто-фортецю Севастополь під час Кримської (Східної) війни 1853–1856 років обороняли протягом 349 днів. Проте англо-французькі війська врешті-решт взяли його штурмом. Під час невдалої оборони росіяни були змушені ще й затопити весь свій флот, а тому немає нічого дивного у появі в публіцистиці різного штибу моральних компенсацій для заспокоєння громадської думки. Серед них велику роль відігравали кліше на кшталт «города русских моряков», що пізніше трансформувалося в «город русской славы».

Нове життя штамп отримав після так само тривалої — 250 днів — і так само невдалої оборони Севастополя від Вермахту 1941–1942 років. Саме тоді цей мовний зворот знову «ожив» і швидко увійшов до ужитку як один із «золотих» радянських міфів про Другу світову війну.

Справді, боротьба севастопольського гарнізону була завзятою і жорстокою: вже від листопада 1941 року місто оточили із суходолу, що вимагало від його захисників напруження усіх сил.

Герой Радянського Союзу снайпер Людмила Павличенко — одна з багатьох українців, які героїчно обороняли Севастополь

Проте у цієї оборони Севастополя був доволі безславний кінець. 30 червня 1942 року німецькі війська здобули Малахов курган, отже, зробили захист міста безперспективним.

Вище командування евакуювалося протягом двох наступних днів: 200 осіб — літаками, 700 — підводними човнами. Рядовий склад був деморалізований. 100 тисяч оборонців Севастополя залишили напризволяще.

Колона радянських військовополонених рухається з мису Херсонес до міста Севастополь (липень 1942 р.)

Солдати не мали можливості для евакуації, вони також не отримали наказу припинити безглузду на той момент боротьбу. В результаті до 20 тисяч бійців загинуло, а решта — потрапила в полон.

3 липня 1942 року Совінформбюро повідомило:

«Севастополь був залишений радянськими військами, але оборона Севастополя увійде в історію Вітчизняної війни Радянського Союзу як одна з найяскравіших їїсторінок. Севастопольці збагатили славні бойові традиції народів СРСР. Безмежна мужність, лють у боротьбі з ворогом і самовідданість захисників Севастополянадихають радянських патріотів на подальші героїчні подвиги в боротьбі проти ненависних окупантів».

З другого боку, приписувати всю славу боротьби лише росіянам цілком некоректно.

У складі Червоної армії щонайменше 23 % були українцями за походженням. Серед захисників Севастополя їх не могло бути менше. Крім того, кістяк оборони становили підрозділи Окремої приморської армії, що перед тим діяли на півдні України та боронили Одесу. За рахунок місцевих призовників відсоток українців у цій армії був ще вищим, ніж загалом по ЧА.