Владимир Вятрович - Війна і міф. Невідома Друга світова

Факти докладніше

Цей міф покликаний виправдати дії радянського керівництва, армії та, особливо, НКВД з НКҐБ під час війни. Комуністична пропаганда зуміла переконати чимало мешканців колишнього СРСР від піонерів до пенсіонерів, буцімто нацисти планували знищення всіх слов’ян та — зокрема — усіх українців. Саме тому, мовляв, Червона армія під проводом Йосифа Сталіна врятувала їх від поголовного знищення. А якщо при цьому і траплялися якісь там негарні дії «рятувальників», чи навіть злочини, то шляхетна мета виправдовує засоби.

Тривалий час оригінал плану «Ост» вважався втраченим. Він складався з кількох документів, розроблених у різний час від лютого 1940 до вересня 1942 року.

Його зміст був відомий переважно за згадками та посиланнями в інших документах. Тому доволі часто у радянській свідомості план «Ост» функціонував як документ, що містив певний план винищення слов’ян і звільнення життєвого простору для німців. Плану «Ост» приписувалося значення базового документа, на підставі якого мали винищити значну частину слов’янства.

Найбільш репресивні методи мали застосовуватися щодо поляків та росіян. Вважається, що цей план передбачав депортацію та/або знищення від 50 % до 75 % поляків, чехів та росіян, також приблизно 25–30 % українців та білорусів мали бути винищені, а іще 30–40 % українців — виселені на схід, у Сибір.

Однак план «Ост» певний час був відомий переважно за меморандумом експерта Міністерства окупованих східних територій Ергарда Ветцеля. У цьому меморандумі йшлося не про знищення, а про виселення 65 % західних українців. Решта українського населення підлягала поступовому онімечуванню.

Ба більше, записка Ветцеля містить і такі слова: «Поки ми зацікавлені в тому, щоб збільшити чисельність українського населення на противагу російському. Але це не повинно привести до того, що місце росіян займуть з часом українці». На думку Ветцеля, обмеження народжуваності у довготерміновій перспективі мало призвести до зменшення слов’янської популяції і німецької гегемонії на східних землях Третього Райху.

Очищення окупованих територій і організацію на них німецьких поселень пропонувалося здійснити шляхом переселення місцевого населення на інші колгоспні та радгоспні землі із наданням йому права користуватися цими земельними угіддями.

Найбільш жорсткими німецькі плани були стосовно поляків, але це було зумовлено не так расовими міркуваннями, як політичними та історичними: нацисти розуміли, що саме поляки найбільш ворожо ставилися до німців.

Щоправда, сам автор цієї записки Ветцель критично оцінював можливості реалізації плану «Ост» визначеними засобами у заплановані терміни.

Один з оригінальних документів плану «Ост» знайшов у німецькому архіві й оприлюднив Університет Гумбольдта кілька десятиліть тому. Колонізація окупованих територій передбачала широке коло економічних та інфраструктурних перетворень — будівництво нових шосе, залізниць і навіть нових міст; також були визначені джерела фінансування цих проектів. План було розбито на п’ятирічки протягом 30 років після завершення війни.

Тобто план «Ост» розроблявся для післявоєнних часів. Проте його так ніколи й не затвердили остаточно, а у 1943 році взагалі припинили розробку. Тому некоректно приписувати цьому документу значення базового, на підставі якого нацисти провадили геноцидну політику.

Обговорення розбудови нових колоній на Сході — одного з елементів плану «Ост», Берлін, 20 березня 1941 р.

Для масового знищення українців, поляків, росіян нацизму не треба було додаткових «конституційних» документів. Тоталітарна ідеологія нацизму зумовила зверхнє ставлення до інших народів на схід від Райху — як до історичного гумусу. І Гітлер, і Ґеббельс, і Борман, і інші лідери Райху чітко артикулювали бачення долі поляків, чехів, українців, білорусів та росіян: тих, хто залишаться живими, буде перетворено на поневолену робочу силу, чиї культурні та освітні потреби задовольнятимуться мінімально.

Як бачимо, нацистські плани щодо українців не обіцяли їм нічого доброго. Але про поголовне винищення слов’ян взагалі та українців зокрема у плані «Ост» не йшлося.

Політика Райху стосовно українців змінювалася залежно від загальної військово-політичної ситуації. У самій Німеччині різні відомства одночасно могли по-різному бачити вирішення «українського питання». Так відомство Гіммлера (СС) традиційно займало жорсткішу позицію. Натомість Абвер та Міністерство окупованих східних територій виступали за залучення українців до боротьби проти СРСР. Керівник східного міністерства Альфред Розенберґ пропонував надати українцям право самоврядування та припускав, що у майбутньому може виникнути союзна Німеччині українська держава.