Владимир Вятрович - Війна і міф. Невідома Друга світова

«У зайнятих ворогом районах потрібно створювати партизанські загони, кінні та піші, створювати диверсійні групи для боротьби з частинами ворожої армії, для розпалювання партизанської війни скрізь і всюди, для підриву мостів, доріг, псування телефонного і телеграфного зв’язку, підпалів лісів, складів, обозів. У захопленихрайонах створювати нестерпні умови для ворога і всіх його посіпак, переслідуватиі знищувати їх на кожному кроці, зривати всі їхні заходи».

Попри те, що ці заклики стосувалися переважно таких ресурсів, як транспортні засоби, пальне, збіжжя, худоба та запаси продуктів харчування, під час відступу не рахувалися зі знищенням пам’яток архітектури світового значення та важливих інженерних споруд.

Промова Сталіна спиралася на положення Директиви Раднаркому СРСР та ЦК ВКП(б) для партійних та радянських організацій прифронтових областей про мобілізацію всіх сил і засобів на розгром фашистських загарбників від 29 червня 1941 року.

Руїни Успенського собору, 1942 р.

Під час втілення «тактики випаленої землі» радянським військовим командуванням та НКВД загинули десятки тисяч цивільних і радянських військових. Вивезення і знищення запасів продуктів харчування вже восени та взимку спричинили масовий голод на окупованих нацистами територіях.

З погляду міжнародного права, «тактика випаленої землі» розглядається в контексті поняття воєнного злочину.

Найвідомішими проявами такої тактики під час відступу Червоної армії у 1941 році стали знищення старовинних архітектурних пам’яток центральної частини Києва та греблі Дніпрогесу у Запоріжжі.

18 серпня 1941 року близько 20:00 співробітники НКВД без попередження підірвали греблю Дніпрогесу. Вибух 20 тонн толу зруйнував частину греблі довжиною 165 метрів, внаслідок чого 20-метрова водяна хвиля змила прибережну міську смугу, плавні Хортиці і дійшла до міст Марганця та Нікополя, розміщених майже за 80 кілометрів вниз за течією Дніпра.

Кількість жертв трагедії достеменно невідома, оскільки їх ніхто не рахував. Найчастіше дослідники говорять про 100 тисяч загиблих: 80 тисяч жителів Запоріжжя та його околиць, біженців із сусідніх регіонів та близько 20 тисяч радянських солдатів, які не встигли покинути місто. Німецьке командування оцінювало свої втрати в живій силі у 1 500 осіб.

Краєвид на руїни Хрещатика, вересень 1941 р.

Акцію пояснювали побоюваннями швидкого наступу німецьких військ, хоча насправді основні сили німців підійшли сюди лише на початку жовтня 1941 року.

У Києві перед здачею міста німцям комуністична влада почала нищити запаси харчів, зруйнувала водогін, електростанцію, висадила у повітря чотири мости. За свідченням очевидців, мостами під час вибуху все ще відступали радянські війська.

Саме тоді радянські спецслужби замінували майже всю центральну частину міста. Точно відомо про замінування будинків на Хрещатику, будинків Держбанку, Оперного театру, Центрального комітету партії на Михайлівській площі та будівлі НКВД на Володимирській, Музею Леніна — колишнього педагогічного музею, де свого часу засідала Українська Центральна Рада. Існують також свідчення про спроби замінувати Софійський собор.

На території Лаври, окрім Успенського собору, замінували й інші будівлі.

Німці не поспішали брати місто, практично не обстрілювали його і лише посилили оточення — вони планували зберегти Київ для розміщення гарнізонів.

Німецькі війська увійшли в Київ 19 вересня 1941 року.

Цікаво, що Совінформбюро не повідомляло про здачу української столиці аж до 21 вересня. У Києві більше доби хазяйнували окупанти, а радянське радіо та газети стверджували й надалі, що «протягом 20 вересня наші війська вели наполегливі бої із супротивником на всьому фронті й особливо запеклі під Києвом». Вочевидь, і тут Совінформбюро збрехало. Саме з таких «дрібничок» і формувалося геть викривлене радянське бачення цієї війни.

Вибухи на Хрещатику сталися 24 вересня — почалися величезні пожежі. Німці намагалися їх гасити, протягнувши шланги до Дніпра і качаючи воду. Однак радянські підпільники їх перерізали. Радянську пожежну техніку вивезли з Києва раніше, німецьких пожежних машин не вистачало. Пожежа тривала майже два тижні. Всього в районі Хрещатика зруйнували 324 будівлі, тисячі киян залишилися без даху над головою.