Володимир Винниченко - Відродження Нації

Російська революція дала європейському соціалізмові нові методи, засоби, вона влила живої, повної болю й радости крови в недокровну практику другого Інтернаціоналу, вона затягнену серпанком опортунізму переспективу соціалізму зірвала й показала світові реальні, трудні, але великі, ваблячі, сояшні шляхи до нового життя.

Буржуазна, імперіалістична Европа всякими способами силкувалася задушити російську революцію, вона наклепами, брехнями, галасом хотіла сховати від свого пролетаріату те чудо, яке творили в Росії й на Україні працюючі кляси, й одвернути його природне бажання стати на той же шлях.

Але не вдалося зломати чудодійної, велитенської сили робітництва, яке одбило всі напади внутрішньої й зовнішньої контрреволюції й, виставивши два міліони червоних баґнетів, готово грудьми зустріти нові напади свого ворога, Капітала.

І Капітал уже хитнувся. Уже є зневірря в свої сили, в свою мілітарну перемогу.

Залізна лоґіка природи Капітала вимагає від його миру з Совітською Росією. Капітал мусить торгувати, мусить бути в неперестанному рухові, в вічному перемоганню самого себе, в безупинному пожиранню надвартости. Совітська Росія й Україна, спустошені, винищені, порожні на продукти індустрії, мусять дати необмежений простір для акції Капіталу, мусять скріпити його силу, а так само мусять дати йому живучої води своїх сирівців.

І через це Капітал Европи рішив вступити в инчу боротьбу з Соціалістичною Росією й Україною. Він знає, що торгові зносини, ухвалені Антантою з Росією, зміцнять силу соціалістичної революції. Антантський товар надасть великої сили Совітській владі.

Але Росія й Україна дадуть також силу й європейському Капіталові. Скріпляючи одне одного, вони в той же час зміцняють боротьбу між собою.

Торгові зносини-не є кінець війни контрреволюції з соціалізмом. Це тільки инча фаза її. Капітал не дасться легко повалити себе. Боротьба має бути велика й тяжка.

І ще багато великих соціальних подій чекає на стару Европу, ще багато крови проллє Капітал, ще багато життя задушить у своїх передсмертних обіймах, поки упаде в цій ґіґантській і фатальній для його боротьбі.

Доля України тісно зв'язана з долею революції в Росії й в Европі. Історія відродження й визволення українського народу ще ховає в собі багато труднощів, загроз і боротьби.

Ми стоїмо на порозі нової доби в нашій історії. Три роки революції, три роки науки вогнем і мечем викували в українських працюючих мас міцну зброю й соціальної, й національної свідомости. Які б ще фази цієї доби ні були попереду, українська трудова нація цієї своєї, загартованої в стражданнях зброї не випустить.

І раніще чи пізніще та українська державність, яка властива природі нашої робітничої нації, державність, яка має, як держава, як орґан клясового примусу й утиску, зникнути й перетворитися в громаду працюючих, соціально-рівних, творчих і вільних людей, - неминуче мусить бути і буде.

Відень, 25-І-1920.

К і н е ц ь

© Київ-Відень 1920. Репринтне відтворення видання 1920 року. Вид-во політичної літератури України, Київ 1990.

[1]Див. „Историческая Польша и великорусская демократія” М. Драгоманова.

[2]”Старший” по великости, але „меньчий” в родині слав'янства.

[3]„Робітнича Газета” почала свій вихід, маючи в касі 300 карбованців, а видання одного числа коштувало біля 3000. І розрахунок справдився, - ґазета через пару тижнів мала до 30.000 читачів і ні копійки боргу. На цьому, між инчим, стали спекулювати ріжні, великі й малі автори, випускаючи в сотнях тисяч примірників свої необроблені, необдумані, на швидку, для „грубого гроша” змадиковані книжечки.

[4]Персональний склад Військового Ґенерального Комітету був такий: від У. Ц. Ради - заступник голови Ц. Ради В. Винниченко, від фронту й тилу: військовий лікарь І. Луценко, військовий урядовець С. Петлюра, полковник Павленко, авіатор Полозов, матрос Письмений, ґенерал Іванов, військовий урядовець Горемика, поручик Чернявський, рядовик Ровинський, прапорщик Певний, полковник Капкан, підпоручик Міхновський, прапорщик Селецький, рядовий Граждан, підполковник Поплавко, прапорщик Потішко.

[5]Була така смішна постанова комітета об'єднаних громадських орґанізацій м. Київа. - Автор.

[6]Поручик Лєпарський, очевидно, мав на думці втягти київський ґарнізон у сутичку з Військовим З'їздом і таким способом ліквідувати це нове злочинство українців. Для того він після одного з засідань З'їзду вночі сповістив коменданта київської округи, що український Військовий З'їзд виніс тайну постанову захопити всі державні інстітуції в місті й зробити переворот. Комендант не одважився без докладної перевірки вжити рішучих заходів. А перевірка виявила безсумнівну провокацію п. Лєпарського.