Володимир Винниченко - Відродження Нації

Відродження української нації в національній сфері йшло й ітиме в гармонії з соціальним визволенням. Це є аксіома трьох-літнього досвіду нашої революції. Що правіще й реакційніще заводився режим на Україні, то більше й глибше було нищення української національности. І то все одно: чи чужими руками чи своїми заводилась та реакція, вона необхідно, неминуче приводила до національного пригноблення. Коли б отаманщині удалось поширити свою владу на всю Україну, то вона необхідно, неминуче привела би з собою загибель української національности. Бо ті сили, які допомогли би їй, по своєму соціальному складу й характеру були б ворожі до української нації, вони мусіли би, - хотіли б того, чи не хотіли,-пригнітити українську національність, коли б хотіли затвердити свій вплив і владу.

Маленький приклад. Отаманщина віддала Кам'янець польській владі, своїй "приятельці", "союзниці", віддала для того, щоб він не дістався в руки Денікіну, ворогові української нації. І що ж: не дивлячись на умову, що поляки не зачеплять українського національного характеру кам'янецької місцевої влади, установ, мови й т. п., поляки зробили те саме, що зробив би й Денікін, - знищили все українське, а завели своє, польське. Польський лакуза "міністр" А. Лівицький, що так недостойно вихилявся перед польськими злодіями, мусів навіть "ноти" писать до своїх перфідних "союзників" з благанням, щоб ті не чинили насильств над українством.

Розуміється, це льокайська наївність польська буржуазія й шляхта мусить іменно так робити, бо така акція необхідно випливає з її клясової, імперіалістичної природи й інтересів. Вона, коли б і хотіла, не могла би инакше робити, не змінивши всієї природи своєї.

І ця сама політика була би й тоді, коли б здійснилися мрії деяких польських, українських і антантських реакціонерів: за допомогою Польщи "увільнити" Україну аж по Київ або й далі. Польська шляхта "увільнила" б її не для українців, а для себе й для тих кляс на Україні, які соціально-рідні їй. А цим самим українська національність була би упосліжена й пригноблена.

Такий закон соціально й національно-історичних умов, у яких перебувала українська нація.

Отже з цього ясно, що чим "лівіший" буде соціально-політичний режим на Україні, тим більше він буде сприятливий для національного відродженая нашого народу. Що повніще буде соціальне визволення, то необхідно тягтиме з собою й повне національне визволення.

І з цього погляду ясно, що з усіх режимів, які можуть бути на Вкраїні, найповніще може забезпечити національне відродження нашого народу режим національно-української радянської соціалістичної влади.

З тих же режимів, які можуть бути на Вкраїні не нац.-українського характеру, безперечно найбільш сприятливий для українського відродження є все ж таки режим радянської соціалістичної влади.

Бо природа сеї влади, її соціальна суть і завдання необхідно й неминуче ведуть її до найбільшого національного розневолення. Як влада кляс експлуататорських, паразітарних мусить національно поневолювати для можливости поневолити соціально, так влада кляс експлуатованих, працюючих мусить національно визволяти, мусить сприяти й допомагати цьому визволенню, коли хоче найповніше визволити соціально.

І ми бачимо, як ця соціальна необхідність штовхала й штовхає далі руських соціалістів по шляху активности в національному питанню. І що далі буде йти розвиток соціалістичної революції на Вкраїні, що глибше вона пройматиме працюючі маси, що ближче й діяльніще вони візьмуть у ній участь, то ця необхідність активности в національному питанню стане виразніщою для всякого послідовного, активного комуніста всякої національности, навіть бувшої пануючої.

Революція на Вкраїні, так само як і в Росії, та чи инча доля її залежить у великій мірі від революції на Заході Европи. І з цілковитою певностю можна сказати, що доля відродження й визволення української нації залежить від всесвітньої боротьби соціалізма з капіталізмом.

Чотирьохлітня нечувано-жорстока й загубна для світового господарства війна, розхитаний економичний стан кожної країни, знищення колосальної кількости цінностей, маса страждання, хвороб, зруйнованого життя, все це викликало серед європейського пролетаріату глибоку свідомість ненормальности й злочинности сістеми капіталістичного устрою сучасного громадянства.

Російська робітниче-селянська революція великим досвідом своїм дала наочну лекцію реального здійснювання соціальних завдань пролетаріату. Перейдена Совітською Росією велитенська праця над руйнацією панування старого громадянства й творенням нового, праця в тяжких, неприродних умовах, у стані постійної війни, залізної блокади, внутрішніх вибухів контрреволюції, в умовах зруйнованого війною й царизмом господарства, серед вікової темноти, несвідомости й забитости мас, ця праця переведена з таким успіхом, з такими наслідками дала Европі воістину приклад соціального чуда, яке підносить захватом революційні живі елементи й холодить передсмертною трівогою елементи паразітарні, злочинні, гнилі.