Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Груди працювали, мов ковальські міхи, а серця хотіли побити темпо праці автомата, одначе вони пробилися й пірнули в лісовий альков. Вслід за ними летіли черга за чергою з автоматів і неслася брудна лайка, перейнята з московського лексикону.

Пробившись до лісу, Ворон приніс із собою кулемет, і це з його боку було величезним геройством. Під час пробою кожний повстанець виявив максимум героїзму й, діючи індивідуально, зарепрезентував себе справжнім левом. Але Міша почувався розгубленим украй. Лягаючи спати, він скинув зі себе пояс із пістолем й автоматом і не встиг їх підхопити. Вони залишилися у стодолі. Міша страшенно хвилювався, й коли його груди трохи заспокоїлися, запитав Ворона, скільки вояків дісталося до лісу.

Ворон сипнув дві короткі серії на пострал ворогові й тоді повагом відповів:

- Збірний пункт при сотні. Тільки там зможемо довідатися…

Десь біля дев'ятої години ранку до сотні на постої у Грушівському лісі долучився Міша з чотирма повстанцями. Без шапки, пояса, пістоля й автомата він виглядав досить кумедно й мав жахливо пригноблене почуття. Коли звітував Громенкові, його голос дрижав, і Міша скидався радше на полоненого, як на підстаршину УПА.

Сотенний не міг вислухати звіту спокійно. Його лице побіліло, а на переніссі з'явилася різка, глибока борозна.

- Міша! Як ви могли?! - промовив глухо, відійшов набік, сперся ногою на пеньок і замислився.

До сотні приєднувалися розбитки роя Міші. Один із повстанців був легко поранений у руку, а стрілець Жук загинув…

На другий день Міша стояв перед польовим судом, обвинувачений у нехтуванні наказами й повстанською зброєю. Прокурор польового суду підкреслив, що згідно з конспектами полівки УПА застава має складатися щонайменше із трьох осіб, та ще із кулеметом, а не з одного стійкового.

Оборонець підсудного звалював усю вину на службового старшину сотні й відмічав, що рій у складі тринадцяти вояків не має фізичної змоги виставити кількаденну триособову заставу й іще одного стійкового біля роя, а також не погоджувався із закидом нехтування зброєю, бо Міша здобув багато її від ворога й цим побільшив арсенал сотні.

Після двох годин часу був винесений присуд - друга Мішу перенести до сотні Яра. Для Міші це досить велика моральна кривда, але сотня Яра скористала, здобувши доброго й досвідченого підстаршину.

Випадок із роєм Міші примусив командира Громенка нагадати своїм воякам зміст військової книжки, бо бойові успіхи сотні зменшили її попередню обережність. Він зарядив чотові та ройові вправи, але вони виходили гірше, як кілька місяців тому. Загартовані в боях «аси» на команду «Долів! Ворожий вогонь!» клалися на землю повільніше, ніж під час боїв. Навіть сильний голос чотового Залізняка не дуже помагав.

Командир Громенко зі своїм почтом приглядався вправам, підсміхаючись. Він дуже любив своїх вояків і вповні їх розумів. А потім зарядив збірку сотні й перебрав її під свою команду.

- Сідати! Можна курити! - наказав і по хвилині почав «з іншої бочки»:

- Друзі! Я знаю, що після наших останніх боїв є досить смішно відбувати знову початкові вправи, але про них ви ніколи не смієте забути. Ворог на повну пару готується нас знищити, тому наша чуйність мусить бути дуже гострою. Ви знаєте, що через одного стійкового може пропасти цілий відділ, вам також добре відомо, що один кулемет фланговим вогнем не раз уможливлює відступ сусідньому відділові. Подібного роду прикладів є дуже багато, а це лишній доказ того, що вивченим і набутим нами нехтувати не можна.

Промовляючи до сотні, Громенко одночасно обсервував, як вояки реагують на його слова й, зауваживши що деякі з них між собою розмовляють пошепки, підвищеним голосом скомандував:

- Ліва рука вгору!

Неуважні повстанці почали підносити то праву, то ліву руку. Їх сотенний відкликав набік і поставив на струнко, а наприкінці сказав, що завтра буде нова акція, тому кожний має мати нагострені і зброю, й чуйність.

- Друже Залізняк! Переберіть відділ! - закінчив Громенко, відходячи.

Випереджуючи команду Залізняка, сотня зірвалася з місця й виструнчилася. Проводжала блискучими очима свого улюбленого командира.

22-го жовтня 1945 року сотня вирушила в похід, несучії зі собою набагато більше сталі й олива як звичайно. Перед вели стежа і зв'язковий, потім ішов сотенний із почтом, а за ним стрілецьким порядком маршувала сотня, готова до бою навіть у такому певному терені, через який проходила. Вона розтяглася майже на милю і звивалася в поході так само, як і польова дорога, що вела до Жогатина.