Юрій Борець: УПА у вирі боротьби

Юрій Борець-«Чумак»

Боротьба УПА, революційна діяльність ОУН та тогочасне трагічно-тривожне життя українців на цих споконвічно українських землях описані в книжці Юрія Борця-Чумака «У вирі боротьби», [1] [1] Спогади Юрія Борця-Чумака видані в Україні у трьох книгах: Рейд без зброї. - Київ, 1992; З найкращими, - Київ, 1992; У вирі боротьби. - Київ, 1993. вперше надрукованій в Українській Видавничій Спілці в Лондоні 1971 р. В Україні вона маловідома. А тим часом це незамінне джерело вивчення історії боротьби УПА та визвольного руху в 1944-1947 рр. на Перемишльській землі. І хоча написана вона у формі літературного оповідання, та насправді це документальна розповідь, правдиве свідчення активного учасника подій. Усі герої - це конкретні реальні люди, імена та прізвища яких добре знані авторові (а нині вже розкрито їхні псевдоніми у книжках: «Літопис УПА», Антоні Чесьняк «Дрога до ніконд», Варшава, 1973, та в інших). У спогадах колоритно змальовані воєнні будні й життєві труднощі, військові перемоги й поразки, здобутки й втрати; не замовчуються невдачі й помилки. Найбільш вражають образи-приклади вродженого благородства душі наших людей, їхнє оптимістично-героїчне бачення життя і, понад усе, мужня, лицарська поведінка повстанців як у побуті, боях, так і перед загрозою смерті. Такі герої-велетні могли зродитись лише у вирі визвольної боротьби. ВОЛЯ, ДОБРО і ЩАСТЯ української нації були для них найбільшими цінностями й найвищим законом.

Після цілковитого виселення усіх українців з рідних земель у результаті геноцидної акції «Вісла», що тривала з квітня по липень 1947 року, й переселення їх на західні землі Польщі, забрані від німців та масових ув'язнень свідомих українців у концтаборах, збройна боротьба на цих землях припинилась. Головні сили УПА та кадри ОУН відійшли в Україну й далі вели тут боротьбу проти московсько-більшовицьких окупантів, а три сотні УПА по наказу Головного Командування УПА відійшло через Чехословаччину і Австрію до Західної Німеччини. Головним завданням такого рейду УПА було довести до вільного світу правду про національно-визвольну боротьбу українського народу. І це завдання Головного Командування УПА командири й повстанці рейдуючих сотень блискуче виконали.

У одній з цих сотень, у сотні Громенка, помаршерував і ваш автор мемуарів, булавний УПА Юрій Борець «Чумак». Переборюючи різні труднощі, йому пощастило добратись до далекої Австралії, важко працювати на будівництві, вчитись і набувати підприємницьких знань. Завдяки своїм природним здібностям Юрій Борець зумів стати одним із ведучих організаторів будівельної справи у своєму місті. Тут він збудував і вулицю імені Степана Бандери, Симона Петлюри й де також є вулиця в честь Юрія Борця.

Юрій Борець і нині активний борець за духовне відродження українського народу, особливо молоді. За його сприяння видано в Україні багато патріотично-виховної літератури, спогадів учасників визвольної боротьби та завершується художній фільм про сотню УПА командира Громенка «Залізна сотня». У плані новий художньо-документальний фільм про велич імперії Київської Руси-України.

Всюди можна жити й працювати для Добра України і Українського народу. Цьому добрим прикладом є життя і діяльність булавного УПА Чумака - Юрія Борця.

Київ, квітень 2004 р.

Генерал-хорунжий Василь Кук,

Головний командир УПА у 1950-1954 рр.

Вельмишановний читачу!

На Твій розсуд віддаю свою книжку, яка є частиною мого життєпису. Спогади про свого бойову молодість я писав у 50-их роках на чужині, в далекій від України Австралії, яка надала притулок колишнім, воякам УПА та членам ОУН.

В Австралії, без знання англійської мови, без грошей, ми починали нове життя - зайнялися підприємництвом. Наші задуми були сміливими. Працювали самовіддано, не покладаючи рук, як колись боролися в рядах УПА. Ми мріяли про успішну підприємницьку діяльність, щоб допомогти нашим родинам, а також отримати необхідні засоби для визволення поневоленої України, яка опинилася під владою більшовицьких окупантів.

Окупувавши Україну, ворог створив пекельні умови життя на її території. Він планував не лише поневолити народ, а й зовсім його знищити. Але український народ не підкорився, не склав зброю, а продовжував боротьбу всілякими можливими й доступними способами. У цій боротьбі він не мав спільників. Досі дивує те, що тисячолітній. культурний та великий народ України-Руси не одержав ні найменшої допомоги в боротьбі проти окупантів від жодної держави світу.