Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Сотня маршувала по території Чеських Будейовіц, й до австрійського кордону залишилося всього кільканадцять кілометрів. На дуже врожайній землі чехи розумно господарювали. Однієї ночі сотня переходила через лани цибулі, спочатку білої, а потім синьої, тож повстанці догоджали собі різними цибуляними стравами: одні пекли цибулю, другі варили, а треті їли її сиру. Доктор Зубепко просив друзів бути обережними із сірниками біля рота, бо цибуля має горючий газ.

Другого дня були вже інші делікатеси. Сотня минала в чезні простори, засаджені огірками, яких тут росло мільйони. Потім почалися лани капусти, моркви і знову цибулі та огірків.

Перетявши родючу рівнину, сотня наблизилася до чесько-німецького кордону й затаборувала в гарному сосновому лісі. Ліси тут були дбайливо загосподаровані, а всі дороги обсаджені овочевими деревами. Велика частина лісу-постою була обгороджена високим сітчастим дротом, за яким паслися дикі сарни.

Харчуючись два тижні лише однією городиною, вояцтво хотіло тепер поласувати хлібом або м'ясом. Через пліт перескочив Чумак і Кухар із наміром зловити котрусь із сарн. Тварини були освоєні й підходили дуже близько, але піймати їх не вдалося.

Загородивши одній із них дорогу в куті плоту, повстанці повільно посувалися до неї. І власне тоді, коли сарна вже не мала виходу, вона перескочила через Чумака і стрілою помчала до лісу, Стріляти було заборонено, отже, лишилося тільки одне - ковтнути слинку. Серед сарнячих жолобків піддашками Чумак знайшов щось, що тепер було дорожче від золота, - брилу чорної солі, яку спеціяльно лишили тваринам. Кухар оббіг інші жолобки, й кілька кілограмів солі примандрувало до сотні. Якраз варилася юшка, й на цей раз уже сам бунчужний Соколенко розділяв таку цінну здобич поміж вояцтвом. Цьому розподілові приглядався командир Громенко й по хвилині сказав:

- Друже бунчужний! Роєві Чумака солі не давайте!

- А то чому? - запитав переляканий Чумак.

- Я думаю, - відповів сотенний, - що ваша порція вже відділена.

Бунчужний підійшов до Чумакового кухаря, відкрив його торбу й витягнув із неї велику брилу солі.

Смачно поївши й насолоджуючись гарною погодою, вояцтво сотні мало чудовий настрій, бо знаходилося у великих лісах і поблизу кордону. Але ця сотня вже не була такою, як колись. У минулому вона нараховувала понад двісті вояків, а через її ряди за останні кілька років перейшло більше як шістсот повстанців, бо після великих боїв і понесених уграт вона безперервно поповнювалася новими добровольцями. Та це було вчора. А сьогодні вона мала всього 48 вояків. Решта склала свої буйні голови у вирі боротьби на вівтар Батьківщині, яку всі безмежно любили й по-геройському за неї боролися.

Приблизно такий самий стан був майже в кожному упівському відділі, оперуючому на Закерзонні.

Від початку рейду на території Чехословаччини минуло вже три місяці. За сотнею Громенка слідували інші відділи, які почали свої рейди пізніше. Одні з них поділилися на менші групи, другі були розбиті ворожими військами. Десь ішли командир Байда й виховних Зорян. Багатьох повстанців підступом зловили чеські комуністи, між ними також командира Бурлаку, й усіх відіслали на тортури та певну смерть до Польщі.

Сфорсувавши вже вдруге ріку Влтаву, яка закручувалася півколом, сотня зближалася до кордону, й кожний повстанець готувався до останнього бою на ньому. Всі вичистили не тільки зброю, але й кожний набій, приготувалися зустріти належно кожну несподіванку, якими такий багатий вир боротьби.

А справа пішла гладенько. Сотенному знову бракувало карти, й він не знав як іще далеко до кордону, тому коли сотня підійшла до маленького села на гірці, стежа затримала зустрічного німця і звернулася до нього із проханням показати найкраще місце для переходу кордону. Оскільки німець відмовився, йому показали гарний пістоль, але це не помогло. Тоді бунчужний запропонував кілька долярів. У німачиська засвітилися очі, він страшенно зрадів, сховав доляри до кишені й пішов, запросивши повстанців помахом руки слідкувати за ним. Безжурно підсвистуючи, він ішов так швидко, що авангардана стежа була змушена сповільнити його ходу.

Коли зійшли з гори в долину, німець перескочив маленький потічок, вийняв із кишені цигарку й закурив. У міжчасі вже всі вояки перескочили його, її сотенний запитав, яка віддаль до кордону. Німець смачно затягнувся цигаркою, випустив хмару диму, показав пальцем на потічок і сказав урочистим голосом: