Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

- Положення наших народів однакові, але ви поки що ще не розумієте їх, бо не мали часу пізнати правдивого обличчя московського імперіялізму. Завтра вас чекатиме велике розчарування, й тільки від вас залежатиме те, як ви до цієї справи поставитеся. Ми не прийшли сюди, щоб наводити у вашій країні порядки - ми хочемо вас перестерегти перед московськими «визволителями»…

Тимчасом комендант Петя і його друзі негайно взялися до праці «за фахом». Кожний член СБ відкликав одного з чеських вояків набік і випитував у нього про різні речі: скільки у відділі комуністів, хто політрук і т. д. Показалося, що чеський відділ має лише кількох політруків, комуністів зовсім мало, а у ньому переважають словаки. Добалакалися до того, що деякі зі словаків почали просити тихцем, щоб командир Громенко дав наказ своїм воякам розстріляти політруків.

А господарський відділ також не дармував. Повстанці вимінювалися з чехами крісами, автоматами й кулеметами, «позичали» в них гранати. Одні переодягали чеських вояків на партизанів, а самі вбирали їхні уніформи, другі передавали чехам зброю з одним набоєм або без набоїв узагалі.

Наприкінці до чеського відділу промовив командир Громенко:

- Друзі-сусіди, словаки й чехи! Комуністична пропаганда вам щодня товче, що вояки Української Повстанської Армії - це бандити і злочинці. Таке твердження не відповідає правді, бо ми такі самі патріоти українського народу, як і ви свого. Деякі з вас говорили нам про те, що у вашому відділі є московські агенти, і просили, щоб ми їх розстріляли. Але ця країна не наша, а ваша, тому за свободу й порядок у ній боріться й відповідайте ви самі. Й чим скоріше наведете в себе лад, тим буде краще, бо у противному разі комуно-большевицька Москва наложить вам на шиї своє ярмо так сильно, що вам буде важко із нього звільнитися!…

Ця цікава зустріч двох «ворожих» відділів тривала понад дві години. Полоненими, фактично, були чехи, але українці не дали їм цього відчути. Виміна думок виглядала ще цікавіше. Повстанці говорили, що вони борються за свободу народів і людини, розказували про успішні бої УПА проти варварської комуністичної Москви та закликали чеських і словацьких вояків не допустити до панування над ними дикої московської орди. Чехи оповідали повстанцям про те, де стацюнують чеські військові частини, які вони одержали накази дій проти УПА, де квартирують московські формації, де знаходяться місця чеських засідок на різних переходових пунктах тощо. Командир Громенко дістав у подарунку від чеського капітана військові карти, а взамін за це Лагідний подарував йому українську революційно-визвольну літературу. Вкінці сотенний наказав сотні розв'язати перстень і відійти стрілецьким рядкам на становища. Обидва почти потиснули взаємно руки, вдарили «до дашка», й чеський відділ відійшов. Зайнявши бойові позиції, сотня звернула в його напрямі всю зброю. Адже чехи на відході могли бодай позірно обстріляти повстанців, хоча б для завтрішнього оправдання перед своїм вищим командуванням. Одначе вони цього не зробили. Про тих страшних бандерівців, про яких говорила їм комуністична пропаганда вдень і вночі, вони мали тепер зовсім іншу думку. Пропагандивні тези, напомповувані в них Москвою і власними яничарами, тріснули так, як тріскають мильні пухирі. Виявилося, що ці «бандерівські бандити» не тільки не є їхніми ворогами, а ще й розбудили в них їхню національну гордість.

- Шкода цього чеського капітана Поповича, - говорив уранці на постої командир Лагідний. - Як він дасть собі раду з цим усім?

- А що скажете про політруків, які вернулися без зброї і своїх таємних документів із різними заувагами майже про кожного вояка їхнього відділу? - запитав Петя, показуючи пістолі й військові торби.

Теплий, погідний і сухий липень сприяв маршам відділів УПА через Словаччину. Сотня Громепка йшла тільки вдень, форсуючи глибокі потоки, якими шумко гналася вода з гір. Часто траплялися гарні водоспади, и повстанці залюбки брали під ними купіль. Залишивши один і і таких водоспадів, а перед ним невелике, але глибоке и чисте озеро з безмежною кількістю пстругів, сотня дерлася на високу гору, її здобуття тривало понад шість годин, і щойно під вечір змучені і спітнілі вояки опинилися на вершку, де росли тільки маленькі карлуваті сосни.

Панорама, яка відкрилася перед ними, була справді чудовою. Спереду, дещо вліво, розлягалося гарне місто Попрад, а із правого боку здіймалися хребти Татр. Це дуже високі гори, внизу темно-зелені, а на шпилях покриті клаптями снігу. Біля цих гір, зараз же за кордоном, знаходиться місто Закопане, й чотовий Бартель запропонував сотні йти до нього на відпочинок. А коли його запитали, чи мас він пашпорт і закордонну візу, то він умішкою показав рукою на свого автомата.