Дяченко Гаврилович - Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

Всю увагу запорожці скерували до Тульчина, який треба захопити, щоб з ним дістати заслужену нашими трудами славу і відпочинок по п'яти місяцях безупинного бою й надзвичайного напруження моральних і фізичних сил. 1 травня ввечері, із заходом сонця, Запорозька дивізія переходила залізницю Вапнярка — Христинівка біля КирнасІвки. На переїзді стояло кілька вагонів, до яких галичани грузили паливо. Як же вони були раді, побачивши нас! Які сердешні були їхні привітання! Яка радість світилася в їхніх очах!

— Ми чули, що ви десь недалеко, але не няли віри, що то є правда, Але ж, дякувати Богові, знову побачилися!

Галичан ми прилучили до себе І перейшли в село Кирнасівка, де стали на вулиці, не розходячись по хатах до часу отримання певних інформацій про ворога: від галичан ми довідалися, що тут же, за залізницею, починається сфера ворожих резервів і тилових установ. Дуже радувало мене, що нас, очевидно, ніхто не чекав — ні людність, ні ворог. Це було великим шансом на успіх, лише поставав сумнів, чи встигнемо ми продержатися скритно до ранку: за 6 верст від нас, в с. Одаївка (с. Одаї. — Ред.), стояли штаби бригад, парки і шпиталі ворога; Тульчин займали ворожі резерви; Білоусівка, Війтівка, Вапнярка, Журавлівка — всі ці села аж кишіли большевиками. Поляки — або на ст. Юрківка, або на ст. Юліямпіль. Так казали селяни, що везли меляс із Кирнасівської цукроварні.

Ситуація була дуже цікава й надзвичайна: ми опинилися від ворога на дистанції гарматного стрілу, але мусіли починати операцію вранці 2 травня разом з Київцями і Волинцями. За що б то не стало треба було сховатися від большевиків на ніч з 1 на 2 травня. Було виставлено охорону на всі сторони з наказом: 1) нікого не випускати Із села; 2) якщо хтось буде входити в село, то без галасу, й у всякому разі без стрілу, затримувати й надсилати до штабу дивізії.

Виставивши охоронну частину, розмістилися в селі на спочинок, але в повному бойовому поготівлі, а начальники частин зібралися у штабі дивізії на нараду.

Командири були настроєні дуже нервово, і нарада довший час не могла переходити нормально: справді-бо тяжко було знайти рішення в такій ситуації. Під час наради приїхав отаман повстанців [Ананій] Волинець і доповів командирові дивізії отаманові [Андрієві] Гулому про свій відділ, що находиться десь [докладно не пам'ятаю) на північний схід від Тульчина й чекає на його, отамана Гулого, накази. Сам же він, отаман Волинець, приїхав особисто для нав'язання зв'язку з армією. Тим часом я вже розібрався в мапі, в обстановці; пригадав собі місцевість, бо вона була мені знайома — тут я бився з денікінцями, командуючи 8-м пішим Чорноморським полком у 1919 році, - й забрав слово.

Подавши оцінку місцевості, найбільшу вагу я уділив несподіваності атаки й підкреслив, що Тульчин не можна атакувати з півдня, не атакуючи одночасно, або навіть дещо вчасніше, м. Кинашів, бо інакше з Кинашева ворог міг би нас атакувати у крило і цим нам пошкодити. На підставі цих міркувань, вислухавши ще й полковника [Івана] Дубового, що теж подав оцінку місцевості на північ і захід від Тульчина (так само на підставі минулих боїв у цьому районі), я виступив з конкретною пропозицією: о 5-й год. ранку розпочати бій-операцію по внутрішнім операційним лініям, себто одночасно атакувати несподівано всі села, що їх займає ворог.

Понеже (оскільки. -Ред.) інших пропозицій не було, а ніхто не висловився проти мого плану, то й вийшов наказ, поки що словесний, такого змісту:

Сотні Кінно-запорозького полку (частину полку з командиром полковником І. Литвиненком було призначено в дивізійний резерв) атакувати й захопити села Одаївка, Федорівка, Дрянка (Дранка. -Ред.), Свинокривда, Тимонівка (Тиманівка. -Ред.) й Липівка, після того вислати розвідку на ст. Вапнярка й увійти у зв'язок з Київською дивізією.

Повстанчому єлисаветському відділові отамана [Герасима] Нестеренка-[Орла] очистити від ворога с. с. Білоусівку й Війтівку, після того атакувати ст. Журавлівку і теж увійти у зв'язок із Київською дивізією, яка буде провадити бої за ст. Вапнярка.

Пішому Запорозькому полкові, підтриманому батареєю полку Чорних запорожців, атакувати Кинашів, захопити його й атакувати м. Тульчин зі сходу, після чого продовжувати наступ аж до заняття західнього краю лісу, що на захід від Тульчина, там привести себе до порядку й бути готовим до бою.

Полкові Чорних запорожців, підтриманому батареєю Окремого кінно-гірського дивізіону (озброєною гірськими гарматами, а тому рухливою), атакувати м. Тульчин із півдня й переслідувати ворога на північ; увійти у зв'язок з отаманом [Ананієм] Волинцем.