Дяченко Гаврилович - Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

Полк перейшов у наступ і прогнав червону піхоту на ст. Долинська. До самої станції поручник Броже не наважився на атаку шаблями, бо ворожа піхота добре трималася. На рисях полк дійшов до станції, таким же темпом гнав перед собою і ворога, який кидав усе, що заважало бігти. 17 кацапчук і и, що відстали, були порубані, а решта таки добігла до свого бронепотяга, шипі і підігнав Чорних гарматним та кулеметним вогнем. І бідний Броже довго виправдовувався переді мною, що в чистому полі не дав піди з піхотою… Увечері полк повернувся до своєї стоянки у Требинському.

11 квітня — перший день Великодня. Старшини і козаки згадували батьків і взагалі родину, кожний хотів би хоч на хвилину побачити близьких серцю людей, а взамін… почули рушничну та кулеметну стрілянину ворога, який насідав на нашу 2-гу сотню, що була в заставі.

Рідна країна кликала до праці, і полк вирушив на допомогу 2-й сотні, яка вже почала відходити. Стверджено наближення великих ворожих сил. З боєм почали відхід на с. Устинівку. Червоні зайняли Требинське.

12 квітня вранці Київська дивізія перейшла в наступ, але ворог, підтриманий резервами, контратакував, змусивши наших до відступу. Чорний полк із власної ініціативи пішов на допомогу, але, потрапивши під обстріл ворожої артилерії, теж почав відходити на Устинівку. Відхід робився з усіма заходами перестороги, бо від полонених знали, що Москалі концентрують усі сили, аби нарешті покінчити з нами. Відходили до пізньої ночі, аби вирватись з оточення. Пройшли 45 кілометрів. Стали на ніч у фільварку [Лейби] Бронштейна-Троцького (село Янівка, тепер Береславка Бобринецького району. — Ред.). "Соціалізація" не торкнулась маєтку — стоїть неушкоджений.

13 квітня вирушили на Крутоярку. Цілий день їхали степом. День був теплий і ясний, весна робила своє. Трава зеленіла. Степ широкий як море, кінця не видно. На десятки кілометрів видно в усі кінці. До с. Крутоярка прийшли пізно.

На другий день вирушили далі. Проїхавши з 15 кілометрів, стали на спочинок у німецькій колонії Михайлівка. Цілий день чути гарматні стріли з боку м. Миколаєва.

Денний спочинок. У сотнях кують коней, приводять усе до порядку. Я ще хворий, усю дорогу відбув на гарбі майже без пам'яті. Найбільше далася взнаки моя хвороба Тещі, який не відходив ні на крок. З його слів було видно, що він воліє пильнувати десять козаків, ніж одного командира.

14 квітня вранці полк вирушив з Михайлівки в напрямку Вознесенська.

О годині 11-й вечора полк прийшов на місце збірки, за 6 км від Вознесенська. Чорні увійшли до складу групи полковника [Андрія] Долуда, до якої належали ще 2-й Запорозький кінний полк та 3-й кінний.

Опівночі почався бій. Київська дивізія мала несподівано опанувати станцію, але це їй не вдалось. Так само не вдалось і нашій 2-й сотні зняти заставу: кулеметний вогонь змусив козаків відійти до полку. Гарматна стрілянина в бік станції продовжувалась цілу ніч.

15 квітня, тільки почало світати, почався бій на відтинку всіх трьох груп — Запорозької, Київської і Волинської. Піхота дійшла до міста. Ворог зустрів її жорстоким кулеметним та рушничним вогнем, на який наша піхота відповіла плесканням у долоні — мов у театрі… Багато піхотинців не мало рушниць, але всі були в лаві. Стало не до жартів, бо ворог перейшов у протинаступ. Наша піхота не витримала і повернула назад. Ворожі лави вийшли з окопів і з радісним криком пішли на багнети. Момент був критичний. Уся наша багатостраждальна піхота тікала…

Одночасно наші три кінні полки пішли в атаку. Першими врубались у ворожу лаву Чорні й за хвилю, залишивши гори трупів передньої лави, врубались у другу, яку настигла та сама доля, що й першу лаву. В цей час ворожа кіннота атакувала Чорних з лівого крила, але потрапила під вогонь нашої батареї, що дало можливість полкові перегрупуватись та у свою чергу атакувати, але ворожа кіннота, не прийнявши удару на шаблі, розсипалася степом.

Місто здобуте. Кругом трупи: вся залога загинула на шаблях кінноти, і тільки невелика кількість кавалерії ворога врятувалась, переправившись через р. Буг.

Захоплено величезну здобич: набої, рушниці, гармати, інше військове майно, якого Українська армія гостро потребувала. Козаки, дорвавшись до вагонів з набоями, викидали з юків навіть білизну, а пакували набої, клали їх за пазуху, за халяви і скрізь, куди тільки можна. Всюди чути:

— Ну, тепер тримайтесь, товариші! Годі вам стріляти, а нам дивитись! Козаки мов переродились, такими певними себе давно вже не були. О 5-й годині вечора полк підійшов до Бугу і поромом переправився на другий бік. Пройшовши 25 кілометрів, стали на ночівлю в с. Зброжківці.