Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Більшовицькі організації продовжували роз’яснювати широким верствам трудящих України ту загрозу, яку несла в собі проповідь побудови класових організацій за національною ознакою. У статті „Геть шовіністів”, надрукованій „Донецким пролетарем”, говорилось: „Товариші робітники! Зберігайте вашу єдність; зміцнюйте вашу класову організацію — Червону гвардію; гоніть геть із робітничого середовища тих, хто великий лозунг робітничого класу „Пролетарі всіх країн, єднайтеся!” замінив іншим: „Пролетарі всіх країн, діліться на національні купки” [935] (812) Донецький пролетарий (Харьков). — 1917 — 23 ноября. .

Організації РСДРП(б) всіма засобами переконували робітників, солдатів, селян України в тому, що їм не по дорозі з Центральною радою, яка підмінила „червоний прапор боротьби робітничого класу проти гнобителів усіх націй жовто-блакитним прапором єдності всіх українців — і робітників, і буржуазії” [936] (813) Пролетарская мысль (Киев). — 1917 — 12 ноября. . Більшовики відверто заявляли, що вони будуть нещадно боротись з будь-якими спробами внести розкол у ряди робітничого руху, посіяти ворожнечу між пролетарями різних націй: „…Наша партія, яка ясно, рішуче і недвозначно картала шовіністів російських, з тією ж безпощадністю буде боротись з шовінізмом українським… І ми знаємо, ми твердо переконані — перемога за нами, за партією революційного, інтернаціоналістського пролетаріату” [937] (814) Звезда (Катеринослав). — 1917. — 24 ноября. .

У боротьбі проти зростаючого ідеологічного впливу РСДРП(б) політичні суперники намагалися зобразити її партією, що представляє одних лише росіян. Підкреслюючи, що націоналістичні ідеї чужі народним масам України, газета „Звезда” писала: „Наші організації на 70 % складаються з українських робітників і солдатів, у вищій мірі байдужих, а частіше прямо ворожих до націоналістичних настроїв, прагнень. Український пролетаріат і бідніше селянство не збираються сходити з класової позиції” [938] (815) Там само. .

Спростовуючи твердження, що РСДРП(б), радянська влада стоять на перешкоді задоволенню корінних національних інтересів українського народу, більшовики доводили, що Україна могла б уже давно повною мірою здійснити своє прагнення до самовизначення в умовах нового політичного правопорядку, якби цьому не заважала політика Центральної Ради. „Якщо український народ хоче дійсної свободи, — відзначалося в одній з публікацій „Голоса пролетаря”, - він повинен підтримати цей уряд (Раду Народних Комісарів. — В. С.), бо підтримуючи його, він тим самим підтримує революцію, революція ж забезпечить йому свободу і самостійність” [939] (816) Голос пролетаря (Одеса). — 1917. — 9 декабря. . Таким чином, більшовики вказували єдино можливий, за їх переконанням, шлях розв’язання національного питання: першочергове вирішення назрілих соціальних проблем і зміцнення інтернаціональної єдності трудящих України з робітниками і селянами всіх націй Росії, насамперед з російським народом.

Будь-якій апеляції до необхідності проведення в регіоні особливої „української” політики організації РСДРП(б) незмінно протиставляли пропаганду класової єдності. „Українські робітники і військо, — підкреслювали більшовики, — показали, що вони розуміють українську політику як політику підтримки боротьби за владу демократії, за хліб, мир і волю” [940] (817) Вестник областного и Киевского Советов рабочих и солдатских депутатов. — 1917 — 4 ноября. . В одному з солдатських листів до редакції більшовицької газети «Известия Военно-революционного комитета VII армии» говорилось: «Народ український повинен зрозуміти, що великороси не вороги його, а друзі, він повинен зрозуміти, що більшовики борються не проти українців, не проти самовизначення їх, а проти спільного ворога, капіталістів і буржуазії, які в боротьбі з народом, що пробудився, хапаються за кожну соломинку, що обіцяє дати їм опору» [941] (818) Известия Военно-Революционного Комитета VII армии (Проскуров). — 1917. — 5 декабря. .

Більшовики роз'яснювали масам, що під лозунгом розв'язання національного питання Центральна Рада відчайдушно бореться проти розвитку соціалістичної революції, стаючи центром тяжіння для всіх реакційних сил. Так, у статті «Контрреволюція і її нові лакеї», надрукованій у «Донецком пролетарии», відзначалось: «Не дивно, що всі вороги робітничо-селянської революції негайно ухопились за Раду. Рада стала союзником, якщо не оплотом буржуазної контрреволюції» [942] (819) Донецкий пролетарий (Харьков). 1917. — 5 декабря. . Більшовики підкреслювали той факт, що не лише страх жене всі контрреволюційні сили під захист Центральної ради — тут визрівають далекосяжні плани реставрації буржуазних порядків у країні. «Дрібнобуржуазні демократи, контрреволюційні генерали, відставні бюрократи, союзні дипломати — вся ця пишна зграя «друзів» революції з'їжджається під гостинне крильце Центральної ради для того, щоб утворити нову Вандею, новий Версаль, завдання якого «залізом і_кров’ю» погубити північну комуну» [943] (820) Пролетарская мысль (Киев). — 1917. — 12 ноября. .