Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Серед керівників жовтневого повстання було чимало репрезентантів більшовицьких організацій України: С. Косіор, Ю. Коцюбинський, М. Криленко, М. Подвойський, О. Розмирович, М. Скрипник, В. Чубар, Г. Чудновський та ін. У вирішальних петроградських подіях взяли участь більшовики — делегати ІІ Всеросійського з’їзду Рад, які прибули з України — М. Арсенічев, М. Афонін, Ф. Ачканов, В. Баженов, С. Бондаренко, П. Гудима, Я. Залмаєв. М. Кабаненко, М. Майоров, В. Примаков, П. Старостін, Ф. Чекирисов та ін.

Вони ж зробили свій внесок і у закріплення перемоги всеросійським форумом рад. Із 670 депутатів ІІ Всеросійського з’їзду рад (25–26 жовтня 1917 р.) 143 представляли 78 рад робітничих, солдатських депутатів України і солдатських комітетів Південно-Західного) та VIII армії Румунського фронтів (відповідно 21,3 % і 19,4 % від загальної кількості зареєстрованих делегатів і Рад). 65 делегатів від України були більшовиками. Вони разом з представниками інших лівих течій України (всього 83 делегати від 48 Рад — відповідно 58 % і 61,5 %) висловились за встановлення в Росії, а відтак і в Україні влади рад [801] (678) Второй Всероссийский съезд Советов Р. и С. Д. — М.-Л., 1928. — С. 113–153; Варгатюк П. Л., Солдатенко В. Ф., Шморгун П. М. Назв. праця. — С. 459–460. .

Були активно підтримані декрети про мир, про землю; делегати з місць взяли участь у виборах нового складу Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету рад, затвердженні сформованого робітничо-селянського уряду — Ради Народних Комісарів на чолі з В. Леніним.

Природно, революція не могла бути і не була одноразовим актом. Розвиваючись вшир, захоплюючи все нові райони, і вглиб, розв’язуючи нагальні питання, визначені програмою РСДРП(б) і відповідні інтересам трудящих всіх народів багатонаціональної країни, вона миттєво перекинулася в Україну.

Жовтневе повстання у Петрограді відбулося в той час, коли Українська революція з кожним днем потрапляла в дедалі скрутнішу ситуацію, зволікаючи із остаточним вибором однієї з двох альтернатив подальшого суспільного розвитку, які диктувались тогочасними обставинами.

Своєрідним відбиттям різного бачення варіанта такого вибору можуть бути (звичайно, певною мірою і аж ніяк не абсолютно) оцінки тих же таки подій в Петрограді ключовими фігурами українського руху. М. Грушевський вважав перемогу більшовиків випадковою, несподіваною, незакономірною, яка не дістала підтримки «ні в армії, ні в громадянстві. Росийська республіка впала в довгу анархію, области її фактично відокремились і мусіли жити своїм життєм та своїми засобами боротись з тим розрухом, що підіймавсь під большовицькими кличами «вся власть советам!» [802] (679) Грушевський М. Ілюстрована історія України. — С. 552. .

В. Винниченко ж, навпаки, доводив, що більшовики перемогли цілком закономірно, адже «самі маси були з природи своєї, з свого клясового становища большевиками, се-б-то вони всією своєю істотою хотіли повного політичного й соціального визволення. І, розуміється, вони охотніше вірили тим, хто кликав їх до такого визволення, хто їм обіцяв його, ніж тим, хто спиняв, хто кликав далі віддавати своє життя в ім'я чужих і гидких інтересів» [803] (680) Винниченко В. Відродження нації. -Ч. 2. — С. 64. . Тому-то маси й стали на бік більшовиків, зумовивши їхню перевагу й кінцеву перемогу. При цьому колишній Голова Генерального Секретаріату зауважував, що звинувачення більшовиків у демагогії, свідомому обдурюванні мас якщо й небезпідставні, то й не можуть вважатись основною причиною їхнього успіху, оскільки ще більшою мірою (в усякому разі не меншою) такі самі прийоми були характерними для політичних суперників РСДРП(б) [804] (681) Там само. — С. 63–66. .

Про повалення Тимчасового уряду в результаті виступу робітників, солдатів і матросів Петрограда в Києві стало відомо близько 2-ої години дня 25 жовтня 1917 р. Розгорталися довготривалі збори, наради, консультації за участі представників різних політичних органів і угрупувань. Запеклі дебати розгорнулися на об’єднаному засіданні виконкомів ради робітничих та ради солдатських депутатів. У більшовицькій фракції були відсутні четверо членів, які виїхали до Петрограда на ІІ Всеросійський з’їзд рад. Тому між більшовиками та їх опонентами виникла чисельна рівновага [805] (682) 1917 год на Киевщине. Хроника событий. — С. 309–311. . Голоси розділилися навпіл. 6-годинні розмови й суперечки не дали практичного результату. Та й не могли дати. Весь запал витрачався на слова, а не на дії.