Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Чи не найістотнішим недоліком позиції Центральної Ради, Генерального Секретаріату Д. Дорошенко вважав відсутність чіткого документального закріплення кордонів України. Критикуючи «Статут вищого управління Україною», він наголошував, що в ньому «…зовсім не було окреслено території, яка обхоплювалась поняттям «Україна». Зроблено було це, можна думати, з розмислом.

… Для того, щоб мати пізшше вільну руку при установленні гряниць автономної України» [641] (518) Там само. С. 126. .

Брак революційності, твердості позицій провідників українського руху наочно виявився під час візиту нової делегації Української Ради до Петрограда в другій половині липня 1917 р. Це відчував і Тимчасовий уряд, який, скориставшись зі зміни розстановки сил після липневих подій на свою користь, намагався закріпити завойовані позиції в «Тимчасовій інструкції Генеральному Секретаріату», розробленій ним на противагу привезеному В. Винниченком, X. Барановським і М. Рафесом «Статуту вищого управління Україною».

Делегація Центральної Ради кілька днів не могла домогтися прийому в уряді, принизливо оббивала пороги й змушена була вислуховувати правоповчальні настанови експертів Тимчасового уряду — Б. Нольде і О. Гальперіна, які відверто глузували з низької юридичної підготовки генеральних секретарів.

Нарешті В. Винниченко і М. Рафес не витримали й залишили Петроград. Лише після цього, 2 серпня 1917 р., X. Барановського було ознайомлено з проектом інструкції. Повноваження Секретаріату обмежувалися п'ятьма губерніями (Київською, Волинською, Подільською, Полтавською і Чернігівською — без північних, неукраїнських повітів), не були визнані чотири секретарства (військових, юстиції, продовольчих справ, пошт і шляхів). Генеральний Секретаріат визначався органом центрального уряду, який призначав його за поданням Ради.

Протести представника Центральної Ради не були взяті до уваги, і 4 серпня текст документа був опублікований під назвою «Тимчасова інструкція Генеральному секретаріату Української Центральної ради, затверджена Тимчасовим урядом».

Тимчасовий уряд без зайвих умовностей ставив Центральну Раду «на місце».

«1. Аж до розв'язання питання про місцеве управління Установчими зборами у справах місцевого управління Україною вищим органом Тимчасового уряду є Генеральний секретаріат, призначений Тимчасовим урядом за поданням Центральної ради.

2. Повноваження Генерального секретаріату поширюються на губернії Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і Чернігівську, за винятком Мглинського, Суразького, Стародубського, Новозибківського повітів. Вони можуть бути поширеними і на інші губернії або частини їх у разі, якщо утворені в цих губерніях на підставі постанови Тимчасового уряду земські установи висловляться за бажаність такого поширення.

3. Генеральний секретаріат утворюється з генеральних секретарів за відомствами: а) з внутрішніх справ; б) фінансів; в) землеробства; г) освіти; д) торгівлі і промисловості; є) праці, а також секретаря з національних справ і генерального писаря. Крім цього при Генеральному секретаріаті стоїть для контролю по його справах генеральний контролер, який бере участь у засіданнях генерального секретаріату з правом вирішального голосу. З числа секретарів не менше чотирьох повинні бути особами, що не належать до української національності. При секретаріаті з національних справ встановлюються три посади товаришів секретаря з тим, щоб усі чотири найчисленніші національності України мали кожна свого представника в особі секретаря чи одного з його товаришів.

4. Генеральний секретаріат розглядає, розробляє і подає на затвердження Тимчасового уряду пропозиції, які стосуються життя краю і його управління. Пропозиції ті можуть бути, до подання їх Тимчасовому уряду, винесені на обговорення Центральної ради…» [642] (519) Киевская мысль. — 1917. - 6 авг. .

Логіка поведінки Тимчасового уряду під час переговорів з представниками Центральної Ради й ухвалення «Інструкції» значною мірою залежала від усвідомлення червневих поступок емісарів Петрограда в Києві й бажання нового складу уряду будь-що виправити справу. 24 липня 1917 р. О. Керенський сформував другий коаліційний Тимчасовий уряд, в якому значно посилились позиції кадетів, а І. Церетелі, на чиєму слові трималась угода, «випав» із «міністерської колоди». Щоправда, можливості у Тимчасового уряду були обмеженими, та він намагався, наскільки міг, гальмувати відцентрові процеси в країні. «Петербургське правительство, — вказував Д. Дорошенко, — скріпивши серце, ішло на визнання Генерального Секретаріату — але як органу центрального уряду, як його експозитуру, на яку центральний уряд мав би свій постійний вплив. І це була найбільша уступка, на яку вважали можливим іти. Тимчасове правительство не мало екзекутивної сили, не могло нікого до чогось змусити, але воно могло не погодитись, не дати своєї санкції. Ця пасивна резистенція була одинокою зброєю в руках Тимчасового правительства, і воно за цю зброю тепер твердо трималось» [643] (520) Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр. — Т. І. — С. 130. .