Анатолий Костецкий - Постукай у моє вiкно (на украинском языке)

О! Здається, хтось таки стукає! Але хто? Може, злодiй? Та вiн, мабуть, не стукав би... Пiду гляну, це в кiмнатi батькiв. Ось тiльки мамину качалку для тiста прихоплю.

I я смiливо рушив до кiмнати батькiв. На мить зупинився, набрав повнi груди повiтря i рвучко розчинив дверi.

- Руки вгору! - щосили заволав я. - Стiй, бо бачу! - гукнув у темряву - i збрехав. Нiкого я не бачив, бо в кiмнатi нiкого не було. Я обережно пiдкрався до вiкна, зиркнув у шибку, а там!.. Що я там побачив - нiхто й не вгадав би.

На пiдвiконнi, з другого боку шибки, сидiло намокле, скуйовджене граченя! Сидiло й позирало на мене сумним блискучим оком. "Ну й дива, найсправжнiсiньке граченя!" - подумав я, бо впiзнав його вiдразу. Та й ви б, напевне, упiзнали, коли б прочитали стiльки книг про птахiв.

Я довго не думав, що робити. Я вiдчинив тихенько вiкно, щоб не сполохати птаха, i став за дверима. Граченя зазирнуло в кiмнату - i смiливо стрибнуло всередину. Тiєї ж митi я вискочив зi своєї схованки i клацнув вiкном. Все! Тепер не втече!..

А граченя й не думало тiкати. Воно обтрусило пiр'я i почало роздивлятись навколо. Мене граченя не злякалось анiтрохи. Навiть спустилося на пiдлогу та дзьобнуло в капець, нiби знайомилось.

От так iсторiя! Схочеш - не вигадаєш: граченя само прилетiло до мене, ще й у шибку постукало! Птах, а знає, де йому радi.

"Але що скажуть мама й тато? - подумав я. - Тато зрадiє, а мама?.. Адже вирiшує все вона. Що ж скаже мама?!"

Як буде завтра?

Спати я не лiг, а сидiв на кухнi й чекав маму й тата.

Вони прийшли об одинадцятiй. Тато завжди зустрiчає маму пiсля роботи, i вони приходять разом, коли я вже сплю. Тож зрозумiло тiльки-но вони побачили, що я не в лiжку, як мама строго мовила:

- Це що таке?

I в цю ж мить помiтила граченя.

- А це - що?! - зовсiм iншим тоном повторила мама, не зводячи погляду з граченяти, котре сидiло передi мною на столi та спокiйно дзьобало кашу з моєї тарiлки.

- Невже ти не знаєш? - сказав здивовано тато. - Це грак звичайний, або по латинi - корвус фругiлегус. - i, поки мама не отямилась, додав: - Поширений в Європi та Пiвнiчнiй Азiї. Знищує гризунiв, комах...

- I кашу нашої дитини! - перебила його мама, але вже бiльш привiтно.

Чесно кажучи, я терпiти не можу, коли мене дитиною називають. Яка я дитина, коли в третiй клас ходжу? Але зараз сперечатися з мамою не став, бо чудово розумiв: доля граченяти в її руках.

- Звiдки воно? - кивнула мама на птаха. I я все розповiв...

Мама дослухала мене, вихопила тарiлку з-пiд носа граченяти й зiгнала його на пiдлогу. Потiм витерла стiл i сказала:

- Щоб завтра цього "фругiлегуса", чи як там його, в нашому домi не було. Все!..

Ох, це мамине "все"! Я добре знав iз власного досвiду: коли мама сказала "все!", проси не проси, нiчого не буде. Своїм "усе" мама поставила крапку, коли я благав купити папугу. Цим же словом кiнчились i мої спроби умовити маму поселити в нас бездомного собаку. Багато що кiнчалося цим словом. Як кiнчалося? Будь ласка! Папуга й досi живе в "Зоомагазинi" та зносить усякi знущання вiдвiдувачiв. Собака? Хтозна, де вiн тепер тиняється, бiдолашний... А за папугою та собакою розтанули мрiї про ключку, новий велосипед i спiнiнг. Я розумiю: "вчителька й молодший науковий спiвробiтник - не мiльйонери", як любить повторювати мама, i не можуть задовольняти всi примхи сина. Але ж хоч iнколи, хоч раз на мiсяць... Де там! Не везе менi, й годi!..

- Ось, хай ночує, - обiрвала мої думки мама й дала менi величезну картонну коробку з-пiд нашого телевiзора.

- Сподiваюсь, воно звiдси не вилiзе й не здiйме серед ночi галасу? - додала мама й пiшла до себе.

Тато винувато поплескав мене по спинi, пiдморгнув менi та пiшов за мамою.

А я взяв граченя, яке вже не тiкало вiд мене, i посадив у коробку.

Нова домiвка йому сподобалась. Граченя оглянуло коробку, пострибало з кутка в куток, настовбурчило пiр'я й заснуло.

Ще хвилин п'ять я стояв над ним i розглядав його чорне, нiби металеве пiр'я, що м'яко виблискувало при свiтлi. Менi раптом закортiло погладити його. Я нахилився над коробкою i ледь-ледь, щоб не збудити птаха, торкнув його крило. Граченя розплющило одне око, сонно глянуло на мене, хитнуло головою, наче казало "на добранiч!", i знов заснуло. Тодi я вимкнув свiтло на кухнi, побажав доброї ночi батькам i теж пiшов спати.

Лiжко того вечора було чогось незручним. Я довго лежав i думав, як же зробити, щоб граченя зосталось у мене, але нiчого придумати не змiг.

Записка вiд мами

Ранок видався веселим i сонячним, але я не зрадiв цьому. Коли б iшов дощ, граченя лишилось би в нас, а так...

Я встав i поспiшив на кухню, до коробки. З неї чувся стукiт. Певне, граченя вже прокинулось i стрибало по своїй домiвцi. Я зазирнув у коробку й побачив його, веселого й iще чорнiшого, анiж учора. Перед ним стояла тарiлка з кашею. Видно було, що граченя вже поснiдало: по всiй коробцi валялися крихти.