Роже Гароді: Основоположні міфи ізраїльської політики

"Професор Лейбовіц вважає ізраїльську політику в Лівані юдонацистською".

Джерело: "Єдіот Ахронот", 2 липня 1882 р.

Такі ставки в боротьбі між вірою жидівських пророків та націоналізмом сіоністів, заснованим, як і всякий націоналізм, на запереченні прав інших народів та на самообожнюванні.

Кожний націоналізм потребує надання своїм претензіям священного характеру; після розпаду християнства всі держави-нації претендують на священну спадщину та на повноваження отримані від Бога: Франція — "старша дочка церкви", через неї "вершаться справи Божі". Німеччина "понад усе", тому що "з нами Бог". Ева Перон казала, що "місія Аргентини привнести Бога в світ", а в 1972 році прем'єр-міністр ПАР Форстер, знаменитий диким расизмом апартеїду, теж проголосив: "Не будемо забувати, що ми народ Божий, і в нас є місія…" Сіоністський націоналізм настільки ж сп'янений, як і всі ці націоналізми.

Це "сп'яніння" діє навіть на найбільш освічених. Навіть така людина, як професор Андре Неєр, у своїй прекрасній книзі "Сутність пророцтва" (1972, с. 311), так добре показавши універсальний зміст союзу Бога з людиною, пише, що Ізраїль — це "знак божественної історії у світі. Ізраїль — це вісь світ, його нерв, його центр, його серце".

Подібні пасажі прикрим чином нагадують "арійський міф", що був ідеологічною основою пангерманізму та гітлеризму. Це шлях антиподів вчення пророків і чудової книги "Я і Ти" Мартіна Бубера.

Винятковість унеможливлює діалог: не можна вести діалог ні з Гітлером, ні з Бегіном, тому що їхнє почуття расової переваги або їхня впевненість у винятковому союзі з божеством не дозволяє їм слухати інших.

Наша антологія сіоністських злочинів є продовженням зусиль тих жидів, які намагалися захистити пророчий юдаїзм від етнічного сіонізму.

Антисемітизм підписується не критикою політики агресії, обману та крові, що проводить ізраїльський сіонізм, а безумовною підтримкою цієї політики, яка зберегла від великих традицій юдаїзму лише те, що при буквальному тлумаченні виправдує їхню політику, ставить її вище міжнародного права, освячуючи її вчорашніми та сьогоднішніми міфами.

"Якщо в нас є Біблія, і якщо ми вважаємо себе народом Біблії, ми повинні володіти всіма біблійними землями".

Джерело: Генерал М. Дайян. "Джерузалем пост", 10 серпня 1967 в.

25 лютого 1994 року доктор Барух Гольдштейн розстріляв арабів, що молилися в гробниці патріархів.

4 листопада 1996 року Ігал Амір убив Іцхака Рабина "за наказом Бога" і своєї групи "воїнів Ізраїлю" знищувати всякого, хто поступиться арабам "землею обітованою Юдеї та Самарії" [2] Сучасна Цізіорданія — правий берег р. Йордан. .

Альбер де Пюрі, професор Старого завіту факультету протестантської теології в Женеві, у такий спосіб резюмує тези своєї докторської дисертації "Божественна обітниця і культова легенда в циклі Якова" (2 т., Париж, 1975), у якій він синтезує, розглядає та продовжує дослідження самих великих сучасних істориків і тлумачів, а саме Альбрехта Альта та Мартіна Нота (М. Нот. Історія Ізраїлю (французький переклад). Пайо, 1954; фон Радій. Теологія Старого завіту. Женева, 1971; отець Р. де Во. Давня історія Ізраїлю. 2 т., Париж, 1971).

"Біблійна тема дарованої країни веде своє походження від божественної обітниці, даної згідно до традиції книги Буття патріархові Аврааму. Оповідання книги Буття постійно повертають нас у різних варіантах до того, що Бог обіцяв патріархам і їхнім нащадкам володіння країною, у яку вони прийшли. Вимовлене в Сіхемі (Буття, 12/7), у Вефіті (Буття, 13/14—16; 28/13—15; 35/11—12) і в Мамрі (біля Хеврону, Буття, 19–18—21,17/4-8), тобто в головних святих місцях Самарії та Юдеї, ця обіцянка, схоже, стосувалася, насамперед, всіх областей сучасної Цізіорданії.

Біблійні оповідачі представляють нам історію походження Ізраїлю як зміну чітко визначених епох. Всі спогади, історії, легенди, казки та поеми, які дійшли до них в усній традиції, вони ввели в точні генеалогічні та хронологічні рамки. Як визнають майже всі сучасні тлумачі, ця історична схема великою частиною фіктивна.