Андрій Куліш: Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці

Голова Всеукраїнського ЦВК Г.Петровський повідомляв 23 лютого 1932 р. першого секретаря ЦК КП(б)У С.Косіора "О фактах острого недостатка продовольствия для населения и кормов для скота" і просив його звернутися в Москву до ЦК ВКП(б) "издать постановление о прекращении хлебозаготовок на Украине и объявлении свободной торговли, согласно закону" (2, C.121). Таким чином, голод уже розпочався, "недостатки продовольствия" вже приводили до катастрофічних наслідків, в противному разі Петровський не посмів би звертатися до начальства й суперечити партійній догмі, що "зараз селяни живуть краще, ніж будь-коли".

Що настав голод — не дивно, бо як доповідав Косіору секретар Вінницького обкому партії Алєксєєв 7 березня 1932 р. "расчеты в колхозах за 1931 хозяйственный год на 1 марта далеко не закончены. Из 3793 колхозов области произвели расчеты 2204 колхоза или 58,1 %, есть районы, где еще к расчетам совершенно не приступали (таких 8 районов)" [2, с.125]. Отже, понад 40 відсотків колгоспників, які цілий сезон відпрацювали в полі та біля худоби, нічого за це не отримали і мали жити за рахунок невеликих припасів з городів, які до березня, звичайно, вичерпались. Але і в значної частини тих колгоспників, яким комуністи видали мізерні пайки на трудодні, зерно частково було вилучене, так що до нового врожаю вони могли й не дожити. Адже ж вилучали не з урахуванням того, скільки селянину треба залишити, щоб він із сім'єю вижив, а за принципом найбільшого вилучення.

Про становище в Україні московська жидо-більшовицька влада знала не гірше, ніж Харківська, а можливо й краще, бо ГПУ було підпорядковане безпосередньо Москві й частину інформації давало туди, обминаючи колоніальну адміністрацію України. 16 березня 1932 р. Політбюро ЦК ВКП(б) приймає постанову, у якій зазначає, що "положение с семенами на Украине во много раз хуже того, чем это следует из телеграммы т. Косиора" [2 с. 129]. Отже, розмови про те, що в Москві "не знали, не чули, не бачили" абсолютно безпідставні.

Про тяжке становище на Маріупольщині писав Косіору нарком робітничо-селянської інспекції УСРР В.Затонський 24 березня 1932 р. На Македонській МТС "зам. директора заявил, что их колхозы обеспечены на 50 %, на деле же нет и 5 %… На свиной ферме в самой Македоновке в этом году погибло уже 180 свиней (135 осталось)… полагающейся им макухи (за сданный подсолнух) они не получили и свиней кормят сухой половой" [2, с. 136].

У березні 1932 р. голод уже лютував у багатьох районах Руси-України. Секретар Одеського обкому М.Майоров 3 квітня писав Косіору про голод в Зінов'ївському, Новомиргородському та інших районах области: "Приблизительно в половине сел Новомиргородского района (всего сельсоветов в районе 26) едят павших лошадей, имеются опухшие от недоедания. В таком состоянии находятся от 30 до 50 семейств в каждом сельсовете… Трупы умерших по нескольку дней остаются незакопаными… Такое же положение констатировано и в ряде сел (около 10) Хмелевского района и в трех селах Новоархангельського района" [2, с. 144]. Характерно, що однією з причин голоду Майоров визнає "некоторое переобложение плана хлебозаготовок", тобто, надмірні реквізиції.

Про голод повідомляло ГПУ. В спеціальному донесенні "про факти голоду і випадки смерти в Тростянецькому районі" від 8 травня 1932 р. начальник Вінницького обласного відділу ГПУ Лєвоцкій писав секретарю Вінницького обкому: "Последние материалы все больше сигнализируют об увеличении голодания во многих селах Тростянецкого района с последствиями опухания и смертей… По с. Тростянчик голодает 40 семей, все колхозники, преимущественно бедняки, среди них 15 детей лежат опухшими. По с. Паланка голодом охвачено 52 хозяйства, семьи колхозников в количестве 301 человека, из них 108 человек совершенно опухшие. В этом же селе голодают 15 хозяйств индивидуальников, из них опухших 7 человек… По с. Севериновка голодает 23 человека, семьи колхозников, питаются исключительно сурогатами, как-то: тертый желудь с примесью хрена и пр… По неполным данным сейчас в районе насчитывается голодающих 950-1000 человек… Зафиксированы в районе также 19 случаев смерти от голода" [2, с. 160, 161].

Зазначу, що більшість пухлих від голоду мали померти через 2–3 тижні, бо продуктів харчування не було.

Про стан голоду на 5 травня 1932 р. в Уманському районі писав оргінстру ЦК КП(б)У у довідці від 16 травня: "Знову збільшилось захворювання від голоду, збільшилась смертність. В с. Фурманка лише з 1 до 5 травня вмерло від голоду 24 чоловіка. Є села (Дмитрушки, Фурманка, Ладижинка, Ропотуха), де смертність носить масовий характер. В с. Дмитрушках немає такого дня, коли б не вмерло 5–6 чоловік від голодної смерти. Недоїданням охоплені всі села району, за винятком с. Яроватка, де стан більш-менш задовільний. В решті сел району голодування та смертність набрали масового характеру. За відсутністю продуктів їдять дохлих коней, забитих собак, викопують торішню гнилу картоплю, буряк, інші корінняки, домішують бур'яну, що появляються, і таким чином годуються. По полях ходять цілі групи людей, що збирають падаль, корінняки і вживають їх для їжі. Харчування дохлятиною, різними покидьками, гниллю носить масовий характер та призводить до захворювання й збільшення смертности (в с. Паланка виявлено випадки смертности від дизентерії, сибірської язви). І, нарешті, в с. Степківці виявлено факт людоїдства. Бідняк колгоспник М. 34-х років, що довгий час недоїдав і годувався дохлими кіньми та ін., вночі 27 квітня убив свою дитину 2-х років, порізав на шматки, жінка варила і годувались вони 2 дні. Потім він хотів убити другу дитину 4-х років, але жінка заперечила.