Андрій Куліш - Голодомор 1932-1933 - Причини, жертви, злочинці

З Київського обласного відділу ГПУ Розанов доповідав голові ГПУ УССР 12 березня 1933 р.: "…Букський район… Село Маньківка. Пухлих та виснажених на ґрунті недоїдання 400 чоловік, за два місяці померло 30 чоловік, серед них 23 колгоспника. В селі лютує тиф…" [2, с.433, 434].

Секретар Прилуцького РПК (Чернігівська область) Робенко повідомляє 19 березня 1933 p.: "… важкий продовольчий стан в районі, особливо в колгоспах, охоплює чим дальше більшу кількість колгоспників… Ми перевели вибіркове обслідування стану колгоспників по 20-ти сільрадам, причому виявлено сімей, що потребують негайної допомоги — 797. В цих сім'ях налічується дорослих 1050 чоловік і дітей 1800 чоловік…Стан харчування в місті теж надзвичайно поганий… на підприємствах кустарно-промислової кооперації робітники зовсім не одержують хліба і серед цих робітників… є 41 опухлий і більше 50-ти чоловік хворих на ґрунті голоду, що на роботу зовсім не виходять…" [2, с. 456–458]. Зазначу, що в Прилуках у той час жили виключно українці. А якщо вже душити голодом, то яка різниця, селяни вони, чи робітники, аби Українці!

Ці та інші документи самих комуністів незаперечно свідчать, що метою голодомору була зовсім інша причина, а не необхідність загнати селян до колгоспів.

Говорячи про голодомор 1932-33 pp., переважна більшість дослідників має на увазі перш за все події в зимово-літній період цього часу, тобто, десь з листопада 1932 р. по липень 1933 р. Але голодомор, хоч і менший за розмірами, мав місце також і в першій половині 1932 р. Кількість жертв людомору цього часу не співрозмірна з кількістю жертв зимово-літнього періоду 1932-33 pp. Але для виявлення причин цього голодомору, зокрема, був він запланований, був голодом-геноцидом, чи випадковим збігом обставин, необхідно все ж таки підняти завісу й окремо подивитися, що ж відбувалося в першій половині 1932 р. При висвітленні цієї проблеми буду опиратися на збірник документів, підібраних істориками-комуністами і виданих Інститутом історії партії при ЦК Компартії України 1990 р. [2], та роботу Т.Поліщук [5].

Фактично за всю історію Руси-України було не три голодомора (1921-22 pp., 1932-33 pp., 1946-47 pp.), а чотири, бо в період 1932-33 pp. було два голода, розділених між собою часом у п'ять місяців. Без будь-яких перебільшень і натяжок голодомор 1921-22 pp., викликаний непомірними реквізиціями хліба, був штучним і зумисним. Другий голодомор, тобто голодомор першої половини 1932 p., був не менший, ніж четвертий, 1946-47 pp., коли від голоду та пов'язаних з ним хвороб померло 0,8 млн. українських селян. Ми не будемо виходити з того, що другий голодомор був зумисним, застосуємо, так би мовити, презумпцію невиновности 1. Будемо вважати, що він був лише наслідком колективізації, яка призвела до дезорганізації сільськогосподарського виробництва, внаслідок чого була втрачена значна кількість урожаю (в деяких районах — до половини), та необґрунтоване великих реквізицій збіжжя ("обов'язкових хлібопоставок", "хлібозаготівлі" по термінології окупантів). Наше завдання полягає в тому, щоб показати: продовження в 1932 р. сільськогосподарської політики 1931 р. неодмінно мусило привести до катастрофічного людомору в 1933 p., а це вже організований злочин.

План реквізицій на 1931-32 pp. був неспіврозмірно великим порівняно із зібраним та заготовленим врожаєм. Не всі господарства і не всі селяни могли виконати накладені на них рознарядки по реквізиціям, бо часто вони виявлялися більшими, ніж валовий збір зерна. Таких селян називали "злісними нездатчиками". їхнє майно конфіскували та прилучали до колгоспного або продавали за безцінь сільській компартійній адміністрації чи "активістам", що робили конфіскації. Селянина разом із сім'єю, де часто були малолітні діти, виганяли на поневіряння. Але виконання плану хлібозаготівель зовсім не уберігало господарства від наступних реквізицій та розорення. Таємною постановою від 11 січня 1932 р. ЦК ВКП(б) зобов'язувало: "…нац. ЦК, крайкомы и обкомы по выполнении установленного для области (края, республики) годового плана хлебозаготовок продолжать заготовки сверх плана" [2, с.112]. Фактично це означало, що плани реквізицій були лише умовною межею, установленою так, щоб відібрати у селян найбільше хліба. До чого це приводило, видно із заяви селянина І.Вольвача до сільради с. Черемушної Валківського району Харків. обл.: "Бригадою по хлібозаготівлях 20 січня 1932 р. у мене забрано: хліба — зерна різного — пудів біля дев'яти, посліду — пудів з п'ять, віконного скла — на 7 вікон, підошовної шкіри — пар на дві підошов, горілки — одну чверть і 2 півлітри, заготовок цинкових для віялки — решіт на 5. Прохаю сільраду повернути мені згадане, так як я хліб свій увесь здав державі і завдання по хлібозаготівлі виконав…" З документа видно, що ні хліба, ні посліду селянину не повернули [5, с.55; 334].