Владимир Вятрович - Кухня антисемітизму від КГБ

Загалом на суспільній думці українців та євреїв, на жаль, більше позначилися не періоди їх мирного співіснування, які нараховували сотні років, а драматичні епізоди конфліктів. Історичні факти з ХХ століття про спільну боротьбу українців і євреїв — як-от існування єврейського куреня у складі Української галицької армії чи єврейська національно-культурна автономія в рамках української держави доби Центральної ради, не стали основою для формування нової суспільної опінії.

Проте вони були достатньо тривожним сигналом для сил, які намагалися утвердити своє панування над українським та єврейським народами, адже свідчили про принципову можливість українсько-єврейської співпраці, а отже й про її потенційну небезпеку для радянської влади. Тому утвердження сталінського тоталітарного режиму супроводжувалося придушенням як українського, так і єврейського національних рухів. Це чудово можна простежити за документами каральних органів СРСР. Вони розповідають як про репресії проти українських громадських та культурних діячів, так і про переслідування таких єврейських організацій, як "Гехолуц", "Бріт Ганоар", "Гашомер Гаціор", "Поалей Ціон".

Небезпеку можливої українсько-єврейської співпраці підтвердили події Другої світової війни, коли євреї приєднувалися до лав українського повстанського руху, щоб зі зброєю в руках боротися за незалежну Україну. Загальновідомим є факт значної присутності євреїв серед медичного персоналу УПА, тому не буду зупинятися на цьому детальніше, а спрямую зацікавлених до кримінальної справи № 75893 на одного з таких лікарів — Варма Шая Давидовича. Ця справа міститься в архіві СБУ.

Донедавна невідомою була історія політичного консультанта командира УПА-Північ Дмитра Клячківського, єврея Лейби-Іцика Добровського, який кілька років працював у структурах пропаганди підпілля. Саме він був автором листівок-звернень УПА до представників національних меншин. Заарештований СМЕРШем Добровський був переданий НКВД та засуджений на десять років ув'язнення за націоналістичну діяльність. Його доля стала відомою завдяки віднайденню кримінальної справи № 75134 в архіві Служби безпеки України.

У післявоєнний період українські повстанці проводять активну пропагандистську роботу серед народів Східної Європи, що потрапили під радянський вплив. Її метою було створення єдиного антибільшовицького фронту боротьби. Радянські спецслужби протистояли цьому не лише військовою силою, але й за допомогою дискредитації УПА як антисемітів.

Восени 1945 року успішно завершився пропагандистський рейд відділів українських повстанців на територію Словаччини — про них заговорила місцева і світова преса, почало піднімати голову місцеве антикомуністичне підпілля. Через кілька місяців після цього, у грудні 1945 року, під час нічного нападу в двох словацьких селах Уліч і Колбасов вбито 14 євреїв. Цей факт дуже швидко підхопила прокомуністична пропаганда, однозначно приписавши його українським повстанцям. Звинувачення як безсумнівне перекочувало в чехословацьку історіографію, де воно існувало кілька десятиліть як вагомий доказ антисемітизму УПА.

Лише у 2006 році на конференції "УПА в історії повоєнної Словаччини. 1945–1947 роки" словацький історик Міхал Шмігель, спираючись на документи та спогади очевидців, спростував ці звинувачення, довівши, що вбивства — справа рук місцевих селян.

Під час наступного рейду УПА на словацькі терени невідомі поширювали провокаційну листівку словацькою мовою зі зверненням до місцевих євреїв негайно виїжджати під страхом смерті. Під загрозливим текстом містився "переконливий" підпис: "Бандерівці»" От тільки жодної листівки чи іншого документа УПА з таким підписом ви не знайдете у жодному архіві.

Натомість в архіві СБУ знайдемо листівку-звернення з традиційним для підпільної пропаганди підписом "Українські повстанці": "Євреї — громадяни України!". Лейтмотивом цього тексту, написаного в 1950 році, був заклик до спільної боротьби українців та євреїв проти сталінського тоталітаризму. Ймовірно, ця листівка була початком пропагандистської кампанії українського підпілля, спрямованої на зближення українського та єврейського рухів. Адже 1950 рік — це не тільки час жорстокого придушення українського визвольного руху репресивною машиною СРСР, але й час розгортання радянським керівництвом масованої антиєврейської кампанії.

Спроби налагодження співпраці не були односторонніми, їх робили й учасники єврейського національного руху. Про це свідчить, зокрема, інформація із секретного підручника "Антирадянська діяльність єврейських націоналістів і боротьба з нею органів державної безпеки", виданого Вищою школою КГБ у 1956 році. Тут, зокрема, читаємо: "Агентурним шляхом встановлено, що в 1947 році члени партії сіоністів-ревізоністів ("Херут"), що проїжджали теренами України, мали завдання зв'язатися з українськими націоналістами і запропонувати їм свої послуги".