Анатоль Бедрій - ОУН і УПА

ПУН не допоміг скривавленому Закарпаттю ні одним старшиною зі своєї багаточисельної військової референтури.

Закарпатська політика ПУН штовхнула його діячів в обійми німецької імперської політики щодо України[11], а зате збройна боротьба закарпатців надзвичайно сильно революціонізувала до боротьби кадри ОУН на ЗУЗ і ПЗУЗ. Зокрема краєвий провідник Мирослав Тураш-Грабовський і його військовий референт пор. Дмитро Грицай намагалися якнайбільше радикалізувати визвольну боротьбу, їм у цьому багато допомагав пор. Роман Шухевич [12]. Впродовж 1939 року дійшло на ЗУЗ більше до збройних зударів між ОУНівцями і польськими окупаційними органами, ніж за ціле минуле десятиріччя. Обидві сторони мали по кілька десятків убитих, а польські тюрми і концтабір в Березі Картузькій були переповнені українськими націоналістами.

Першого вересня 1939 р. вибухнула німецько-польська війна. На українських землях під Польщею зразу творилися повстанські відділи для боротьби з окупантом, з яких деякі досягали розмірів куреня [13]. "Революційно-партизанську акцію підготовила і керувала нею Крайова Екзекутива ОУН на ЗУЗ, зокрема крайовий провідник Володимир Тимчій-Лопатинський і військовий референт Володимир Гринів-Кремінський" [14]. Тимчій прийшов на зміну Тураша, який загинув при переході німецько-польського кордону в червні 1939 р.

Закарпатські події причинилися в поважній мірі до рішення групи провідних революціонерів ОУН зформувати в лютому 1940 р. новий провід на місце ПУН, що його назвали "Революційним Проводом ОУН" під керівництвом Степана Бандери. "А це тому, що фактично в ОУН до 1940 р. існували два різні, протиставні ідеологічні й політичні потенціяли, напрямки, дві протиставні концепції…", — як стверджує Степан Бандера [15].

Коли розлетілася польська імперська держава, то з польських тюрем і концтабору в Березі Картузькій вийшли на волю тисячі українських революціонерів. Майже всі вони опреділилися по боці творення власної, української, незалежної збройної сили. Йшли гарячкові заходи мілітаризувати ОУН під новим окупантом — російськими імперіялістами [16]. Коли Тимчій і Гринів загинули в лютому 1940 р., то їх настанову продовжували чергові два славні крайові провідники — Дмитро Мирон-Орлик і Іван Климів-Леґенда.

Від лютого 1940 р. військовим референтом в Революційнім Проводі ОУН був пор. Роман Шухевич. Ця референтура розгорнула на Західніх околицях Українських Земель (ЗоУЗ) інтенсивну підготовку військових кадрів [17].

Взагалі, 1940-й рік знаменний в історії ОУН сильною революціонізацією кадрів, як підсумок досвіду, пережиття, боротьби й жертв цілого попереднього десятиліття й сильного переконання в проводі, що грядуть для українського народу епохальні події. Ця войовничо-революційна атмосфера віддзеркалена в Маніфесті ОУН, виданому в грудні 1940 р. Там читаємо: "Тільки через повний розвал московської імперії і шляхом Української Національної Революції та збройних повстань усіх поневолених народів здобудемо Українську Державу та визволимо поневолені Москвою народи" [18].

В квітні 1941 р. ОУН відбула свій II Великий Збір, на якому прийнято постанову, що ОУН буде

"спиратися на власні сили українського народу, відкинувши в принципі орієнтацію на чужі сили…". У "Військових постановах" читаємо: "1. Для здійснення своїх цілей ОУН організує й вишколює власну військову силу. 2. Завдання військової сили ОУН є: а) зорганізувати й перевести збройну боротьбу ОУН за перемогу Української Національної Революції й здобуття Української Держави; б) бути ядром Української Армії в Українській Державі… 4. Завдання Військового Штабу й військових осередків ОУН в часі зриву є зорганізувати збройну силу Революції та керувати військовими акціями на землях. 5. У збройному зриві ОУН організує й веде до боротьби всіх українців без огляду на їх політичні переконання…"

І далі:

"8. Ввесь порив великих ідей українського націоналізму та вся сила динаміки Української Революції знайде своє втілення в українській революційній армії, яка постане в боротьбі цілого озброєного народу, дасть йому силу й перемогу та понесе ідеї Української Революції — свободи народам, — поза межі Рідної Землі" [19].

Люди, котрі приймали ці постанови, були тими самими людьми, які згодом формували УПА і вели її до боротьби проти загарбників.

У висліді II ВЗ ОУН швидким темпом розгорталася військова підготовка кадрів ОУН до боротьби за УССД. Провід ОУН, обраний на 2-му ВЗ на місце тимчасового РП ОУН, зорганізував на ЗоУЗ Крайовий Військовий Штаб (КВШ), очолений сотником Дмитром Грицасм, в склад якого ввійшли м.і. пор. Р.Шухевич, пор. О.Гасин та інші старшини. Через зв'язки до командування німецької армії вдалося вишколити і зформувати більший відділ націоналістичного війська під назвою: Дружини Українських Націоналістів (ДУН), що досягав кількости 800 осіб. Всі старшини і вояки ДУН були підпорядковані ОУН та склали присягу на боротьбу за УССД. Дружини Українських Націоналістів були під командою майора Євгена Побігущого і тоді вже сотника Романа Шухевича.