Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

Поки ініційована Винниченком українська мирна делегація збиралася до Москви, червоні у прикордонних боях розбили війська Болбочана й 3 січня зайняли Харків, 12-го — Чернігів, 18-го — Полтаву. На тлі цих подій у Києві почали говорити про зраду в штабі Болбочана. Тим паче, що з Кременчука (місця розташування штабу) «доброзичливці» почали надсилати повідомлення, ніби весь Запорізький корпус ходить у гетьманських погонах, а сам штаб Болбочана повністю складається з російських старшин.

У ніч з 21 на 22 січня 1919 р. за ініціативою командира 3-го Гайдамацького полку отамана Омеляна Волоха командувача Лівобережного фронту полковника Болбочана було заарештовано й одразу під посиленою вартою відправлено у Київ — на слідчу комісію. Під час роззброєння штабу Болбочана не обійшлося без ексцесів: отаман Божко розстріляв кількох його співробітників — старшин та козаків. Директорія, обурена убивством козаків (розстріл старшин чомусь залишився поза її увагою), надіслала до Кременчука запит з цього приводу, на який 26 січня 1919 р. місцевий повітовий комендант Карась відповів, що ним дійсно заарештовано Юхима Божка за звинуваченням у розстрілі 10 «старшин-чорносотенців» та 60 козаків:

«Особисто розмовляв з Божко, який повідомив, що ним дійсно ростріляно десять старшин гетьманців из штабу Балбачана і що він ні жодного козака не ростріляв, підтвердивши це словом чести Божко. Прохаю Вас виявить це непорозуміння, щоби полковник Божко як відомий украінець був випущен з-під арешту до вияснення його справи» {207} 207 206. ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 6. — С. 70. .

Після «слова честі Божка» його одразу звільнили.

Звичайно, арешт Болбочана не виправив, а лише погіршив стан справ на фронті. 25 січня 1919 р. стався заколот отаманів Хіменка та Зеленого, наслідком якого війська УНР 26 січня втратили Катеринослав, а 5 лютого — Київ і Київщину разом з усією Лівобережною Україною.

У той же час командувач повстанських військ на Херсонщині отаман Григор’єв, посилаючись на те, що отаман Петлюра — його «особистий друг», відмовлявся надавати Генеральному штабу будь-які дані про чисельність та стан своїх «20 партизанських загонів» і становище на місцевості. Коли ж загони Григор’єва було вирішено підпорядкувати начальникові 3-го Херсонського корпусу Бонч-Осмоловському, Григор’єв 29 січня 1919 р. надіслав самовпевнену та малозрозумілу телеграму на адресу Генерального штабу:

«Я бачу, що становище сучасного мента вам зовсім не відомо, отряду від корпуса надсилається, котрий даються мною, широки уповноваження. Командир корпуса на Херсонщині і Таврії Атаман Осмоловський бувшій молодий старшина. Хто із вас начальство єй богу не знаю. У вас багацького штабів, а партизанськіх отрядів <���у мене> 20, котрі кожного дня могу вистат (виставити. — Я. Т.) до 30 тисяч со зброєю війська. Матеріяльна част<���ина> у мене поставлена гарно, вся моя слава в кулиметах, котрих у мене 219 штук, артіл. снарядів 62 ваг<���они,> ружейних патронів до 800 тисяч. Держу фронт от Никополя, а Генеральн. штабу мною не відомо приіде хто-небудь подивитись познайомитись з цім. Будете другого меня, о нас Ви сформировалис<���ь> недавно, а я открито существую, з 12 ноября, а инкогнито робили ті, котрі тилки вчора приняли Дірект<���орію>, сьогодні стали ревофіційними, наганяют мені назуют (наказують. — Я. Т.) та далеко не зайдете, що нарід іде за мною, а ви народу невідома революція. Приїхавши і познайомившис<���ь> на місці з положенням вещей, я уверен ви перестанете делат<���ь> такие несерезные распоряжения. Имейте ввиду что вольно ли не вольно ви сами проводите дезорганизацию и заставляете не уважат<���ь> центральную власт<���ь>, другой на моем месте давно перестал би считатся с вами, но я уважаю, особого моего друга Атамана Петлюру не предаю особого значения вашим заблуждениям, но все таки вам не мешает запомнит<���ь>, что всему бывает конец и что не мы для вас, а вы для нас: как будете нечестными революц<���ионерами> и защитниками того трудового дела, котрого земля і воля. Атаман Григорьева {208} 208 207. Ц ДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 3. — С. 27–29. .

Наступна телеграма Григор’єва містила запитання: чи правда, що Директорія підписала мир з Антантою, і для чого це треба? {209} 209 208. ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 60. — С. 34. . Відповіді на цю телеграму Григор’єв не дочекався — 1 лютого 1919 р. він видав свій сумнозвісний універсал, у якому оголошував Директорію зрадницею народних інтересів та заявляв про перехід на бік радянської влади. Після заколоту Григор’єва УНР втратила більшу частину Херсонщини. (Одеса була віддана значно раніше — ще 18 грудня її зайняли війська Антанти та білогвардійці.)