Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

У своїх спогадах гетьман Павло Петрович Скоропадський багато місця приділяє критиці Центральної Ради в цілому та діям її військового міністра Олександра Жуковського зокрема. Однак, об’єктивно порівнюючи діяльність Жуковського та Скоропадського у військовій галузі, отримуємо результат не на користь останнього. Отже, Жуковський створив весь військовий апарат — Військове міністерство, Генеральний штаб, Головний штаб, усі галузеві управління, а також кадри 8 корпусів та 5 кінних дивізій. Керівниками штабів, управлінь і з’єднань було призначено генералів та полковників, які у більшості хоч і не володіли українською мовою, проте співчували українському рухові. Звісно, Жуковський заповнив далеко не всі вищі вакансії — кадрами деяких дивізій продовжували керувати полковники чи підполковники, полками — капітани і навіть один підпоручик. Однак це був елемент надійний і відданий справі.

Значну увагу Жуковський приділив національному самовизначенню та професіоналізму призначуваних осіб, а тому для підготовки та перепідготовки молодих старшин і кадрових підстаршин створив у Києві Інструкторську школу старшин та Інструкторську школу підстаршин (щоправда, про цю останню майже не збереглося достовірних даних).

Скоропадський у кадровому питанні пішов зворотним шляхом. Цілком нехтуючи справою підготовки молодих старшин, він почав зараховувати до армії всіх охочих генералів, полковників та підполковників. Причому останні набиралися згідно зі штатами старої російської армії: по З генерали на дивізію, по 2 полковники та 3–4 підполковники (відповідно до введених Скоропадським рангів — військових старшин) на поліс.

Гетьман не тільки не сприяв молодим старшинам, а ще і масово звільняв їх з армії. Так, за його розпорядженням у середині липня 1918 р. Військова Офіція (Військове міністерство) видало наказ Ч. 327 про звільнення з Української армії всіх старшин військового часу, тобто тих, які протягом Першої світової війни закінчили прискорені курси шкіл прапорщиків та військових училищ. Виняток робився лише для випускників Інструкторської школи старшин і тих військовиків, за яких буде подано особливі клопотання від Головної Шкільної Управи чи командирів корпусів {162} 162 161. Левченко С. Інструкторська Школа Старшин // За Державність. — Варшава, 1938. — Ч. 8. — С. 130. .

Командири, призначені на посади ще за часів Жуковського, захищали і обстоювали своїх молодих підлеглих, а нові генерали та полковники звільняли всіх в одну мить. Приміром, новопризначений начальник відділу зв’язку Генерального штабу військовий старшина Полуектов перше, що зробив на новій посаді, — домігся звільнення з відділу всіх підлеглих — старшин військового часу, замість яких набрав російську офіцерську молодь — переважно колишніх офіцерів імператорської гвардії. Проте в оперативному відділі його начальник полковник Мешковський обстояв своїх молодших старшин, у тому числі й обер-старшину для доручень Євгена Маланюка.

Втім, згаданий полковник Євген Мешковський був єдиним, хто намагався хоч якось боротися з масовим напливом різних «фахівців» — генералів та полковників російської армії. У доповіді від 19.07.1918 він яскраво описав складну кадрову ситуацію, яка виникла після приходу до влади П. П. Скоропадського:

«Будування української армії проходило в надзвичайних умовах. В часи загальної розрухи, у діла будування армії стали старшини Ген. Штабу може і не зовсім опитні, але ж таки, які не побоялись загубити своє політичне “я”, які не вижидали менту благопріятного, а чувствовали і розуміли, що діло спасения Родіни требує напряженної праці не зависно від політичних лозунгів. По мірі улаштовання порядку на Україні, естественно, стали з'їзжатись з Росії старшини Ген. Штабу й в скорому времені треба думати звернеться за посадами і та група старшин Ген. Штабу, яка зараз живе в Києві і байкотіруе Укр. Ген. Штаб находячи несвоєвременним іті зараз на службу.

Таким чином являється опасения, що ті штатні посади, які призначені для старшин Ген. Штабу, будуть все время заміщатись прибувающими з боку старшинами Ген. Штабу, а займающі з самого основания української армії посади, не будуть мати ніякого движения на службі» {163} 163 162. ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 7. .

17 жовтня 1918 р., у черговій доповіді на ім’я начальника Генерального штабу, полковник Мешковський змалював тяжкий стан справ в оперативному відділі — мозку Генерального штабу, пов’язаний із недалекоглядною кадровою політикою. Полковник зазначав, що при Скоропадському до оперативної частини його відділу було призначено трьох штаб-старшин Генерального штабу (полковника Федорова, військових старшин Вітренка та Скляревича). Реально з’явився на роботу до оперативної частини лише один з них — військовий старшина Вітренко, але він нічого не робить. Інші двоє — лише отримують зарплатню, проте на службу не з’являються. В результаті роботу всієї оперативної частини веде помічник Мешковського — військовий старшина Василь Тютюнник, який не має освіти Генерального штабу. Не краще, за словами Мешковського, виглядала ситуація і в мобілізаційній та дислокаційній частинах оперативного відділу {164} 164 163. ЦДАВОУ. — Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 29. — С. 66, 73–74. .